З чоловіком прожили у шлюбі майже 20 років. Йому 52, мені 49. Дітей у нас немає, якось так вийшло, не дав Бог, хоча ми й не дуже намагалися. Якби вийшли — гаразд. Але так сталося. Все наще подружнє життя пройшло у столиці, у квартирі, яка мені дісталася від батьків. Вона була не дуже новою та фешенебельною, але в одному з центральних районів міста, що робило її досить дорогою в ціні.

Й ось чоловікові на старості літ почали приходити божевільні ідеї. Одна з них – пора б переїхати в свій власний будинок. Він щодня капав мені на мозок, переконував, що у своєму будинку краще, немає сусідів згори, немає сусідів знизу, індивідуальне опалення, а не центральне як у нас, і великі суми за газ взимку. Далі стало ще гірше, почав розказувати, що в магазинах продають одну хімію, а справжні овочі можна виростити лише на своєму городі. Це тримало приблизно рік, я скажу чесно, не знаю як це сталося, але я дурепа погодилася.

Продали квартиру – переїхали до області. Не встигли до ладу перевести всі речі в нове житло, як чоловік сказав, що втомився від мене і хоче розлучення. Так у душу ще ніколи не плювали. Ніколи в житті мене так не дурили. Начебто й стільки років разом і стільки всього прожили…

І що було робити, розлучилися, щоб поділити майно довелося будинок продати. Мені дісталася тільки половина, і на нову квартиру, хоча б маленьку однокімнатку все ще не вистачало. Я була змушена переїхати до гуртожитку в столиці.  На порозі старість, а я залишилася зовсім одна без нормального житла.

Потім до мене дійшло, що він напевно вже давно планував розлучення, але щоб не йти з порожніми руками, вирішив хоча б якісь гроші отримати. А з моєю квартирою це не вийшло, тому придумав такий план… Буває, що живеш із людиною, думаєш, що знаєш її, будуєш плани, а виявляється, пригрів змію на власних грудях…