Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив стареньку в кріслі-гойдалці, поруч з нею гойдався в кріслі дідок, який читає газету, а між ними на ганку лежала собака і скиглила, як ніби-то від болю. Проходячи повз чоловік про себе здивувався, чому ж скиглить собака.
На наступний день він знову йшов повз цей будинок. Він побачив стару пару в кріслах-гойдалках і собаку, що лежить між ними і видає той же жалібний звук.
Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про неї у старої пари. На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: бабуся гойдалася в кріслі, дідок читав газету, а собака на своєму місці жалібно скиглила.
Він більше не міг цього витримати.
– Вибачте, пані, – звернувся він до старенької, – що сталося з вашим собакою?
– З нею? – перепитала вона. – Вона лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю чоловік запитав:
– Якщо вона лежить на цвяху і їй боляче, чому вона просто не встане?
Старенька посміхнулася і сказала привітним, лагідним голосом:
– Значить, голубчику, їй боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця …
P.S. У цьому є правда, ми часто ниємо про те що нас дістало, що треба щось міняти, але при цьому крім нашого ниття ми нічого не робимо!
