Історія про те, як важливо приймати життя і любити те, що дається тобі лише раз

Історія про те, як важливо приймати життя і любити те, що дається тобі лише раз

 

Мені дуже сумно, бо батьки швидко постаріли. Зараз мені 27, матері 63, а батьку 71.

Насправді, діло не в тому, що вони вийшли на пенсію. Тато і надалі працює та веде активний спосіб життя. Мати має власні сторінки на фейсбуці та інстаграмі, вправно користується смартфоном. Вони дуже сучасні. Річ у тому, що вони перетворилися в моїх бабусю і дідуся.

Я не перестаю їх любити. Вони залишаються для мене найдорожчим скарбом у світі. Проте, моє життя поділилося на до і після. Я бачу, як їм важко переміщатися, вони не здатні робити так багато справ, як колись, часто забувають різні речі.

Колись вони були моєю опорою, а тепер ми помінялися місцями. Я їхній щит та допомога.

Я не помітив, як це трапилося. Не зрозумів, коли ми змінили власні функції. Не знаю, кого воно там лікує, але час точно нікого не щадить.

Тепер я ставлюсь до них з більшою терпеливістю, я розумію, що літа вже не ті. Нехай батьки на мене не ображаються, але вони дійсно постаріли.

Хоча батьки й надалі готові заради мене на все, але можливості вже набагато менші. Тепер я головний у нашій родині.

Я бачу як з кожним днем на їхньому обличчі з’являються нові зморшки. Я розумію, що часу залишилося не так вже і багато. Для мене тепер існує лише одне бажання: щоб батьки найдовше залишалися живими.

Я обіймаю і цілую їх кожен раз, немов на прощання. Добре, тату! Як скажеш, мамо! Пробачив їм все. Тільки живіть.

Мені здається, що якби вони були трохи молодші, я був би набагато вільнішим, — і це правда.

В мене теж бувають моменти розчарування та спустошення. В такий період я хочу, як і раніше, прибігти до батьків та заховатися за ними, як за могутньою стіною. Але тепер вони більше не знають, як мене захистити. Тепер вони мої діти.

Бережіть своїх батьків!

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!