Розповідь про почуття, яке жило в душі!

Розповідь про почуття, яке жило в душі!

Жило-було на світі Щось. Воно тихенько жило в глибині душі. І, загалом-то, нікому не заважало.

Одного разу в душу зайшло Почуття. Це було давно. Відчувається щось сподобалося. Щось дуже дорожило Почуттям, боялося його втратити. Навіть двері на ключ закривати почало. Вони довго блукали по закутках душі, розмовляли ні про що, мріяли. Вечорами вони разом розводили багаття, щоб зігріти душу.

Щось звикло до Почуття і йому здавалося, що Почуття залишиться з ним назавжди. Почуття, власне, так і обіцяло. Воно було таке романтичне.

Але одного разу Почуття пропало. Щось шукало його всюди. Довго шукало. Але потім в одному з куточків душі знайшло прорубану сокирою дірку. Почуття просто втекло, залишивши величезну діру. Щось у всьому звинувачувало себе. Щось занадто вірило Почуттю, щоб ображатися.

На згадку про почуття залишилася діра в душі. Вона не закладалася нічим. І ночами через неї залітав холодний і злий вітер. Тоді душа стискалася і замерзала.

Потім в душу намагалися зазирнути ще інші почуття. Але Щось їх не пускало, кожен раз виганяючи віником через дірку. Мало помалу почуття і зовсім перестали заходити.

Але одного разу в душу постукало зовсім дивне Почуття. Спочатку Щось не відкривається. Почуття не полізло в дірку, як це робили попередні, а залишилося сидіти біля дверей. Весь вечір Щось бродило по душі. Вночі вляглося спати, про всяк випадок поклавши віник поряд з ліжком.

Проганяти нікого не довелося. На ранок, заглянувши в замкову щілину, Щось переконалося, що Дивне Почуття як і раніше сидить біля дверей. Щось почало нервувати, розуміючи, що не можна прогнати того, хто ще не зайшов.

Пройшов ще день. Сум’яття Щось не було меж. Воно зрозуміло, що до смерті хоче пустити Дивне Почуття. І до смерті боїться це зробити. Щось було страшно. Воно боялося, що Дивне Почуття втече, як і перше. Тоді в душі з’явиться друга діра. І буде протяг.

Так проходили дні. Щось звикло до Дивного Почуття коло дверей. І одного разу впустило-таки Дивне Почуття. Увечері вони розпалили багаття і вперше за стільки років відігріли душу по-справжньому.

– Ти підеш? – не витримавши, запитало Щось.
– Ні, – відповів Дивне Почуття, – я не піду. Але за умови, що ти не будеш мене утримувати і не будеш замикати двері на замок.

– Я не буду замикати двері, – погодився Щось, – але ж ти можеш втекти через стару дірку.
І Щось розповіло Дивному Почуттю свою історію.

– Я не бігаю через старі дірки, – посміхнулося Дивне Почуття, – я інше почуття.
Щось йому не повірило. Але запросило на прогулянку по душі.

– А де твоя стара дірка? – поцікавився Дивне Почуття.
– Ну ось, – гірко посміхнувся Щось.

І показало місце, де розташовувалася дірка. Але діри на місці не було. Щось чулo, як лається злий холодний вітер, але це було з зовнішньої сторони душі.

Щось подивилося на Дивне Почуття, посміхнулося і сказало, що не замкне двері ніколи.

Джерело

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!