Специфічний закон взаємодії: чим більше допомагаєш, тим гірше до тебе ставляться

Специфічний закон взаємодії: чим більше допомагаєш, тим гірше до тебе ставляться

У важких ситуаціях ми можемо потребувати допомоги. І коли отримуємо її, то іноді вирішуємо, що нам повинні. Ми стаємо вимогливими, навіть прискіпливими і ревнивими. Стаємо «важким випадком» для того, хто намагався допомогти.

Як і чому це відбувається? І чи потрібно допомагати людям «до останнього», незважаючи на агресію і невдячність?

Є такий анекдот:

Жебрак стоїть біля храму і просить милостиню. Один заможний чоловік кожен раз давав жебракові велику суму грошей. І ось жертводавець зник. Жебрак хвилюється, чекає. Через кілька тижнів жебрак знову зустрівся зі своїм благодійником.

– Куди ж ви зникли? – стурбовано запитує жебрак. – Так ось, їздили з дружиною на море, – радісно відповідає співрозмовник – На море, значить … – Так. На море. – І це за мої гроші ?!

Кажуть, що з Утьосовим сталася схожа історія. Якось Утьосову  зустрілася жінка, вона сиділа на тротуарі і гірко плакала. Коли співак запитав її, що сталося, жінка розповіла йому сумну історію про те, як вона йшла на ринок, щоб купити продуктів для святкування дня народження.

Вона кілька місяців збирала ці гроші. І у неї вкрали гаманець з грошима. Немає грошей, немає продуктів, нічим пригощати гостей, немає свята. Утьосов перейнявся горем жінки і дав їй втрачену суму. Жінка продовжувала гірко плакати.

– Чому ж ви плачете? – запитав Утьосов. – Я ж дав вам грошей. – Так, – повернула до нього своє заплакане і викривлене від образи обличчя жінка. – А гаманець ?!

Якщо ми замислюватимемося над цією історією і запитаємо себе, що ж сталося з жінкою, то відповіді: «Їй все мало», або «Вона невдячна, інфантильна», – нас не задовольнять. Тут важливо зосередитися на тому, що жінка, зазнавши серйозну втрату, хоче не тільки допомоги, не тільки компенсації втрати, а хоче домогтися ефекту, як ніби нічого не сталося.

Ефекту повного усунення травматичних обставин. Це казковий, чарівний ефект. Коли всемогутній інший повністю усуває наслідки травми. «І я відчуваю, що я захищений». Начебто все добре. Хіба з цим почуттям щось не так?

Бажання бути абсолютно захищеним властиво кожному з нас. Філософ Жильбер Сімондон в своїй книзі «Про тварин і людей» пише:

«У людини немає нічого. Вона лежить безпорадна, не здатна пересуватися, в той час як пташенята вже вміють добувати собі їжу, а комахи, ледь з’явившись на світ, знають, куди потрібно рухатися, щоб піднятися в повітря. Людина нічого не знає …

Вона змушена всьому вчитися з нуля, довгі роки вона живе під опікою батьків, поки не почне самостійно заробляти на життя і долати  небезпеки. Але натомість їй дано розум, людина – єдина жива істота, яка може стояти в повний зріст і дивитися на небо ».

Можна додати – і молитися Богу, пізнаючи Його.

Усвідомлювати свою незахищеність людині болісно і тривожно. Це всього лише одна з причин того, чому людині хочеться фантазувати не просто про дозовану допомогу, не просто про участь, яка має межі, а про те, щоб за неї все було вирішено, і вона не відчувала такої незахищеності перед життям. І навіть якщо така людина глибоко страждає, дати їй все не вийде.

Поки людина не збудує зрілі відносини і зрілі захисти в цій незахищеності, вона буде прагнути до незрілого захисту.

Один із прикладів – «пошук всемогутньої матері». Адже в дитинстві дитині здається, що батьки всемогутні. Цей етап настає, коли дитина починає здогадуватися, що затишок і тепло, молоко і комфорт – це не результат її всемогутньої турботи про себе, а турбота дорослих. Дитина буде дорослішати, віра буде танути, але її залишки завжди будуть з нею.

І від того, наскільки тепер доросла дитина зможе бути причетною до цих всемогутніх «дорослих», буде залежати те, наскільки вона буде відчувати себе багатою. Саме тому люди так цінують «зірок» і «сильних світу цього».

У всіх нас є очікування всемогутньої матері, матері-опори, яка задовольнить всі наші потреби. І коли хтось сильніший за нас нам допомагає, ці фантазії активізуються. Але коли «всемогутня матір» нам відмовляє, то «дитина» обурена. Її позбавили її власності.

У спрощеному вигляді все це прийнято списувати на недолюбленість. Але проблема в тому, що принцип задоволення прагне стати тотальним. Іншими словами, неусвідомлене бажання людини – не випробовувати невдоволення в принципі.

Однак будь-яка напруга і незадоволеність – велика проблема для принципу задоволення. Тому розвиток – завжди фрустрація.

«Всемогутня мати» ще й міцна. Тобто по відношенню до неї можна бути і жорстоким, і садистичним, і невдячним – вона все витримає. Відповідно, чим більше ми підтримуємо ці фантазії у тих, кому допомагаємо, тим більші напади агресії провокуємо.

І навіть якщо комусь вдається уявляти себе такою собі «мамою, яка все може і на все готова», його чекає нова складність: той, хто все може, той і у всьому винен.

За матеріалами

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!