Синдром відкладеного життя: спосіб виправдати свої страхи

Синдром відкладеного життя: спосіб виправдати свої страхи

 

Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя – це те, що відбувається виключно зараз.
Нещодавно перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука». До глибини душі вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів тут же перевзутися, але дружина стала в позу: «Мовляв, не дурій. Одягнеш на недільну службу ». Старий моторошно образився, а дружина з жахом доводила, що є повсякденний одяг, а є ошатний.

Люди похилого віку повернулися додому і, поки розігрівався наваристий хаш, він приліг відпочити і тут же помер. Вона його поховала, але в труну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові.

Тільки небіжчик «став приходити» щоночі і докоряти в жадібності. Довелося чекати смерті чергової довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п’ятого розміру.

Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. Та ні в яку. Адже приберегла його для яблучного штруделя до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому,бо жив в сусідньому селі. Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й горілку, і бочку для засолювання огірків.
У троюрідної тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смерть. – Вона вам подобається? – Дуже. – Так носіть. – Прийде час. З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, слідуючи в ній на кладовищі, а ось причепуритися за хлібом – саме те. Вона розуміюче посміхається і каже, що я ще не нюхала життя.

Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п’ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти радонові ванни – ні в яку. Тато мотивує це тим, що в країні йде війна і йому соромно займатися своїм здоров’ям, коли на сході гинуть люди.

Подруга іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мама дістала її за якоюсь мега привабливою ціною і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «X» настав, і на тарілці вже лежав зарум’янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися зіпсованими.

Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати свої страхи і лінь. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п’ятниці, Пасха … Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.

З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері – новий ранок. Ми залишаємо на потім ошатні скатертини, нарядні слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок.

Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого місячного дня. Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя – це те, що відбувається виключно зараз!

Джерело

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!