Їхала вчора автобусом. Заплатила, одягла навушники, їм. Раптом, крізь музику я чую крики і стогони.

Всі пасажири обернулися на задні ряди, а там жінка.

Мабуть, схватки.

Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка пологовий будинок (хоча це не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, так як нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога, до полового будинку.

Поспішав так, що колеса ледве встигали за його авантюризмом, однак за дарма особливо не ризикував, в загальному, працювали б такі мужики в швидкій допомозі, і вона однозначно виправдала б свою назву.

Потім він зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, знайшла контакт «чоловік» зателефонувала, сказала мовляв так і так, дружина ваша народжує, пояснила ситуацію, назвала адресу .

Взяла її речі з автобуса і понеслась за водієм. Там він передав її в руки лікарів, речі передали в реєстратуру. Ми з ним чекали приїзду чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розговорилися, кльовий мужик!

Дядя Міша, водій 30 автобуса, ти кльовий!