Я ставилася до матері свого чоловіка так само, як і вона до мене

Я ставилася до матері свого чоловіка так само, як і вона до мене

Кілька місяців тому рідна сестра чоловіка забрала будинок у власної матері і залишила її ні з чим. Мій чоловік і я вирішили поселити її у нас вдома, віддавши кімнату дитини.

Тамара Михайлівна весь той час, що жила з нами – вела себе як справжній гість.

Жінка вона досить розумна і вихована, не скаже жодного зайвого слова не встряє в розмову. Вона дуже інтелігентна і добра. У неї була невелика пенсія, а дочка Аня чомусь залишила мати в такому стані і зникла. Тамара Михайлівна майже завжди сиділа у себе в кімнаті, нікого не турбувала, не виходила навіть в туалет, коли ми були в вітальні все разом.

З їжею була зовсім інша проблема – я вмовляла її поїсти з нами. Вона дуже соромилася, хоча причин для цього взагалі не було. Ми з чоловіком дуже добре до неї ставилися. Кілька разів уже говорили їй, що так робити не можна. Вона нічого не хотіла слухати. Навіть кожен місяць сунула мені гроші зі своєї невеликої пенсії. Я вмовляла їй зупинитися, просила відчувати себе як у власному будинку, але ні!

З самого початку нашого знайомства вона дуже добре до мене ставилася і ніколи поганого слова мені не говорила. Саме так я і до неї ставилася, до того ж я була безмежно вдячна їй за те, якою людиною виховала вона мого чоловіка. Коли нас вдома не було вона прибирала в будинку, чистила все до блиску і готувала вечерю для всієї родини. Але відчувала вона себе недобре – вважала себе зайвою.

Завжди казала, що вона є гостю в нашому будинку і буде вести себе відповідно. Нічого не допомагало вивести її з цієї ситуації. Тоді ми з чоловіком вирішили купити їй будинок. Одну частину вона сама оплатила, а іншу ми їй допомогли. У той день вона була найщасливішою – обіймала мене і чоловіка, цілувала онука не перестаючи.

Незабаром вона увійшла в свій новий будинок і не могла в це повірити. Уже з порога вона розплакалася і не вірила в своє щастя:

– Це мій дім? Не жартуйте? Правда?

Будинок був маленьким і дуже скромним. Не було жодних надмірностей або розкоші. Зате в будинку було абсолютно все, що їй було потрібно. Вона облаштувала все так, як їй хотілося. Вже вголос планувала, що буде вирощувати в невеликому саду і що буде готувати на маленькій кухні. Бачити її такою – вже справжнє щастя.

Через кілька місяців до неї в будинок заявилася дочка Аня зі своїм сином. Кілька днів поживши в її будинку, вона зрозуміла, що нічого не може отримати з цього. Коли дізналася, що будинок записаний на ім’я мого чоловіка знову зникла, як раніше.

Тамара Михайлівна була щаслива. Тепер вона проводила свій час, доглядаючи за своїм прекрасним садом і рідко заходила до нас в гості, тому що вважала, що молодим потрібно побути наодинці більше. А сама розцвіла і покращала.

Я лише хочу бути впевненою, що ця історія вас чогось навчила. Якщо ви хочете, щоб з вами поводилися добре те, що зупиняє вас вчинити так само з ними? Будьте добрішими, люди!

За матеріалами

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!