– Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, – говорила наша вчителька

– Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, – говорила наша вчителька

У моєму класі вчився хлопчик на ім’я Павлик. Цілком звичайний школяр. Десь у нього виходило, десь ні. Загалом, був він простим хорошистом. Єдине, що математика йому дуже давалася. І Паша любив цей предмет.

Був він з бідної сім’ї. Батька не було, мама працювала у нас в школі технічкою (вона ж прибиральниця). Паша не соромився матері і часто після школи залишався їй допомагати. Він носив відра з водою, мив і підмітав підлоги.

Спочатку однокласники намагалися над ним жартувати і навіть знущатися. Але Паша взагалі не звертав уваги на виразки і жарти на свою адресу. Тому скоро підколки припинилися.

Думаю, в кожній школі є така вчителька – ласкава і чемна з дітьми заможних батьків і груба і різка з дітьми простих робітників. У нас такою була вчителька біології Світлана Йосипівна або Йоська, як ми її називали. Особистість вона лукава і навіть мерзенна.

Чомусь Пашку “училка” злюбила більше інших. Мало не на кожному уроці “ганяла” його до дошки. Як тільки хлопчик виявився погано підготовленим, вона вимовляла його.

У класі дев’ятому свою чергову тираду на адресу Пашки вона закінчила образливою фразою: «Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, так само як і син директора ніколи не опуститься до прибиральника!” Павлик мовчки вислухав це і тільки стиснув губи.

Минуло двадцять років після випуску. Всі ми зібралися в одному з найдорожчих ресторанів нашого міста. Йоську теж запросили – вона була класною керівницею паралельного класу.

Йоська, хоч і неабияк постаріла, але сутність її не змінилася – мало не з порога кафе почала розпитувати у всіх хто чого домігся. Коли черга дійшла до Павла, вона уїдливо підколола: «Павлуш, ну а ти, чим займаєшся, сподіваюся підлоги не миєш?».

Навіть не намагаючись посміхнутися жарті вчителя, Павло спокійно відповів: «Будинки буду

ю!». – Будівельник значить? – продовжила Йосипівна.

– Не зовсім. Фірма у мене з будівництва своя … Генеральний директор – скромно відповів Паша.

Обличчя Йоськи попливло, а мова стала незібраною і деренчливю. Остаточним ударом для неї стало, то що коли вона зібралася їхати з кафе, просидівши з нами менше години, Паша розпорядився своєму водієві, на Мерседесі бізнес класу, відвезти її додому. У машину вона сідала хмурішою хмари.

За матеріалами

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!