З Дмитром ми прожили щасливі 10 років у шлюбі. Познайомилася з ним коли він був звичайним парубком, роботящим був. Тому й досяг усього сам.

Починав з того, що відкрив продуктовий магазин, ми багато працювали разом  — бізнес пішов у гору і він відкрив протягом 5 років ще 3 магазини в місті. Потім викупив стару гуртову базу та переобладнав під свої цілі, щоб не платити перекупам. Все йшло чудово, майже всі магазини нашого маленького міста стали закуповуватися в нас. Згодом чоловік збудував відмінний великий будинок для нашої сім’ї (на той час я вже сиділа в декреті з 3 діточками), став купувати дорогі автомобілі, почали їздити світом. І коли все було так чудово, не знаю чому, але він почав пити.

Очевидно, що не від горя чи втоми. А просто так… від радості. Було в нього купа друзів-одноденок, з якими він і пропалював свої гроші, своє щастя та своє життя.

Зрештою бізнес він злив — закривалися один за одним магазини. Останнім продав склад — за ці гроші міг би прожити до кінця днів спокійно, але він уже не міг зупинитися… Ми з дітьми змушені були поїхати у село до бабусі з дідусем, йому залишили йому будинок, який він теж після пропив.

Навіщо я все це пишу? Вчора його бачила — пити не кинув, виглядає років на 15 старших за свій вік, але якось примудряється працювати вантажником у магазині. Як можна пустити під укіс своє життя заради випивки??