Заздалегідь скажу, що для сина не шкода нічого, але іноді колишня дружина влаштовує відвертий, вибачте, розвод на гроші, використовуючи найголовніший козир. Який? Незабаром дізнаєтесь.

А зараз сама історія.

У чотирирічному віці нашого сина ми з колишньою дружиною вирішили, що настав час записати його в спортивну секцію. Моїх пропозицій вона не слухала у принципі, заявивши, що все вирішить сама. Ніяких проблем.

Дзвінок:

— Мені порадили колеги на роботі гарну секцію. Загалом син записаний на хокей. Тільки ковзани треба, а вони дорогі, коштують.

Я здивувався:

— На що ти аліменти витратила, нещодавно перераховував.

— Як на що, і то купила, і це купила, одяг.

– Стоп, – тут мене зачепило, – джинси, майки, куртку, черевики з кросівками купив я сам.

Але колишня не здавалася:

— За садок заплатити, шкарпетки, трусики потрібні, плюс оплачую й комунальні за сина.

Щоправда, я теж вирішив розставити всі крапки над «і»:

— Комунальні за сина – це копійки. Не забувай, що він прописаний у мене. Це перше. Друге, садок коштує менше половини аліментів, виходить, що шкарпетки та трусики виросли у ціні до рівня золотих прикрас? Мені дуже цікаво дізнатися, куди пішли ці гроші. І щось здається, далеко не на покупки для сина. Отже, чекаю на відповідь.

— Нуууууууу, — колишня дружина на хвилину замислилася, а потім радісно випалила, — не забувай, що це твій син.
Це найголовніший аргумент. Коли сказати більше нічого, то тяжка артилерія – це твій син. Я знаю, що мій.

Гаразд, купив добрі ковзани.

Син був дуже задоволений тренуваннями, захлинаючись розповідаючи про те, як вони ганяли шайбу, забивали голи. Загалом, дитина була щаслива, а тато, заздалегідь готуючись, почав шукати хокейну форму. Все одно незабаром зателефонує і порушить це питання.

Не помилився через два місяці дзвінок:

– Дитині потрібна хороша тенісна ракетка, а вона коштує п’яти тисяч.

Перша думка – я не в курсі змін у спорті, чи щось трапилося:

– Яка ракетка? Йому хокейна форма потрібна і ключка, можливо.

— Я його на теніс записала, синові хокей не сподобався.

Як не сподобався? Дитина була щаслива, що займається!

– Не сподобався, – уперто повторила колишня.

Ця пісня гарна, починай спочатку. Виявилося, що на тренування потрібно возити, а не завжди зручно, тато на роботі до вечора, а мама дуже втомлюється. Іншими словами, просто ліньки.

– То ракетку купиш?

Купив.

Але й теніс протримався лише три місяці. Потім був ще футбол, на який, на щастя, нічого не довелося купувати. Тим більше, що і футболом син позаймався теж недовго.

Я довго терпів, дуже довго, але межа є усьому. Цієї осені син пішов до школи. І, за традицією, екс-дружина (вкотре!) вирішила записати його на секцію. Було два варіанти: карате (але туди треба відвозити) і тхеквондо у самій школі.

Другий варіант, природно, був набагато зручнішим, але син заявив категорично:

– Хочу на карате.

Колишня тут же почала плакати в трубку, що їй дуже незручно возити дитину, краще тренуватися в школі. Загалом, тату, проведи виховну роботу та переконай сина.

А навіщо переконувати, якщо дитина вже відверто втомилася від зміни спортивних секцій? Йому це все капітально набридло, от і все. Але я таки переконав. Наводив різні аргументи, наприклад:

— Захищатимеш мене і маму, коли ми будемо старенькими. А той, хто займається тхеквондо, переможе будь-якого каратиста.

Син повірив, і почалися тренування. Спочатку йому не подобалося, але потім увійшов у смак. І при кожній зустрічі він показував, яким прийомам навчив тренер.

Минуло три місяці.

Якось забрав сина до себе. Сидимо, розповідає мені новини і як би між іншим пролунало:

— А я більше не ходжу на тхеквондо.

– Чому? – здивувався я.

— Не знаю, — зітхнув син, — я прошу маму, щоб вона мене водила, мені там дуже подобається, але мама каже, що потрібна форма.

Розмова з колишньою дружиною була дуже жорсткою:

– Що знову не так? Дитині подобається, недалеко від будинку, що тебе вкотре не влаштувало?

– Ну, розумієш, – почала вона.

— Не розумію, — вибухнув я, — ти повністю відіб’єш у хлопця бажання займатися будь-яким спортом, більше трьох місяців не був у жодній секції. Що зараз за проблеми?

– Потрібна форма.

— Кімоно коштує близько тисячі, ти не в змозі купити? – здивувався я.

І в хід, природно, пішов найголовніший козир:

— Не забувай, що він твій син.

— Не забувай, що він — наш син.

Виходить, що колишня дружина не витрачає на дитину ані копійко. Де гроші? А немає, випарувалися, пусто. Навіть нещасної тисячі на кімоно не лишилося.

— Значить, грошей не даси.

– Ні.

– Тоді сина ти не побачиш.

Побачу, ще як побачу. За рішенням суду мені зобов’язані надати час для спілкування з дитиною. Але це сказати не встиг. Кинула трубку.

Нічого, зачекаємо. Скоро чи гроші закінчаться, чи нове авто треба буде везти на станцію техогляду. Так, авто, тому що одяг та іграшки тато купує, можна не морочитися.

А якщо щось знадобиться (впевнений, що не для сина, а для машини), то можна ще раз нагадати татові, що це його син.