Ніколи не думала, що матиму дітей… та доля вирішила інакше

Кілька років тому, влітку не стало моєї старшої сестри. Їй було 29 років. У неї залишилася донька. На той момент племінниці виповнилося 4 роки. Я в той злощасний день, як могла, намагалася пояснити дитині, що її мами більше немає. Вона подивилася тоді на мене і не вірячи вимовила: “А коли мама прийде?”. Я відповіла, що ніколи. Тоді в неї з очей ринули сльози. Обійняла її і просиділа так із племінницею кілька годин. Саме тоді я зрозуміла, що не хочу ніколи випускати її з обіймів.

Через тиждень я почала збирати документи для удочеріння. Хоча опікун — це все ж таки не батько. Батьки мають більше прав. Особливо я намучилася, коли збирала довідки для подорожі за кордон. Навіть по турпутівці мені важко було вивезти дитину на відпочинок до Греції. Але це все нісенітниця. Головне — це те, що моя племінниця серед тих, хто її любить.

Після оформлення опікунства мій хлопець зник із горизонту. Я на кілька років залишилася без особистого життя. Весь вільний час приділяла дитині. Але це навіть краще. Чудово підготувала племінницю до школи. І познайомилася із прекрасним чоловіком, який теж один виховував доньку. Ми зійшлися. Дівчатка потоваришували.

А торік у нас із чоловіком народилася спільна дитина. Отак я і стала багатодітною мамою. Це дуже іронічно, адже я завжди думала, що не матиму дітей… А тепер одразу троє!

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!