Закохалася у парубка, коли мені було 19 років. Від почуттів ніби розум втратила. Але кохання це було невзаємним. Я для нього була ніби предмет інтер’єру: що є, що нема…

Усі бачили, що я була закохана. Одного дня сталося те, чого я ніяк не очікувала… він підійшов і запросив на побачення.

Ви не повірите, але почуття закоханості минуло за один вечір. Після кількох хвилин зустрічі я зрозуміла, що такого хама я ще не зустрічала. Все, що я про нього думала, розбилося за один чортів вечір. Краще б я сходила з ним на побачення два роки тому і не страждала стільки часу. Поводився зі мною по-скотинячому. У спілкуванні відчувалася зневага та гордість.

Повернулась зі побачення з двояким відчуттям: полегшенням, що пішла від чоловіка, та почуттям глибокого розчарування. Як я могла закохатися в такого? Помилась у душі. І з кожною крапелькою води з мене змивало всі ті позитивні почуття, які я протягом цих років відчувала.

Потім сиділа й думала, чому ж ми так часто закохуємося в не тих людей???