Коли я був підлітком, ми з батьками переїхали зі Львова до Херсону через те, що татові запропонували там пристойну посаду. Нова квартира, нова школа, нові друзі. Я пам’ятаю, що мені дуже сподобалася дівчина. Це було перше кохання. Ліля була найкрасивішою дівчинкою у класі. Думаю, що не тільки я неї був закоханий.

Пам’ятаю, що тоді вона міняла хлопчаків як рукавички: зустрічалася з одним, за місяць з іншим. Намагався залицятися до неї і я. Та все було дуже успішно, і це м’яко сказано. Не пам’ятаю дослівно, що вона мені сказала, коли я запросив її до кінотеатру, але приблизно таке: “ти мені спочатку подарунки роби, а потім побачимо”.

Я б витратив на подарунки для неї всі свої кишенькові гроші, але проблема була в тому, що особливо грошей на подарунки не було. Я ледве наскріб грошей на два квитки в кіно і тоді зрозумів, що мені нічого не світить. Вирішив не витрачати на цю задаваку час і сили.

Після закінчення школи майже всі однокласники продовжували підтримувати зв’язок. Ми маємо спільний чат. Багато з нас вже встигли одружитися та вийти заміж. Один хлопець загинув від серцевого нападу, одна дівчина спилася. Примітно, що спилася саме та сама “королева”. Я так зрозумів, що до шлюбу вона так і не дісталася. Застрягла у цукерково-букетному періоді стосунків. Тільки з часом до цукерок і букетів додався алкоголь.

Місяця чотири тому вона якось сама почала зі мною спілкуватися у вайбері. Все розпитувала про особисте життя, про роботу, дохід. Я заробляю нормально, але й не жирую. Вистачає на щорічну відпустку у Європі. І можу собі дозволити не жити у кредит. Є двоє дітей, дружина. Ліля все намагалася мене витягнути в якесь кафе посидіти. Проблема в тому, що я вже з нею не хочу мати нічого спільного. Зараз я сиджу і думаю, як же добре, що вона колись мене відшила. Не дай Боже від такої мати дитину.

Обличчя змарніло, голос хрипкий, від королеви не залишилося й сліду.