Перший шлюб у сина був у дев’ятнадцять років. З першою дружиною син ще зі школи зустрічався, а в дев’ятнадцять вона завагітніла, тоді й вирішили розписуватися. Навчання він покинув, пішов на роботу влаштовуватися, хоч я й відмовляла. Ми з батьком могли допомогти матеріально, але син уявив собі, що вже дорослий і це його відповідальність.

Народилася дитина, ми зі свахою по черзі бігали допомагати молодій мамі, бо жити молоді пішли окремо. Батьки невістки виділили їм для проживання бабусину квартиру, забравши ту до себе.

Син працював, онук ріс, невістка перевелася на заочне та навчалася. Начебто все було добре. Хоча я спочатку скептично була налаштована – ну яка сім’я у дев’ятнадцять років? І погуляти хочеться, і вчитися треба, і взагалі у голові ще повний безлад. Пограються і розбіжаться.

Три роки молодята прожили добре, невістка навчання закінчила, на роботу вийшла, але довго пропрацювати не встигла – знову завагітніла. Тут було трохи легше, багато речей залишилося від першої дитини, майже нічого купувати не довелося. Хоча з дітьми за такої невеликої різниці у віці дуже складно. По собі знаю.

Загалом прожили молоді сім років. Старший у школу пішов, молодший у садок, ніби зараз жити та радіти, але в молодих якось усе розладналося. Хоча здавалося б, найважчий і нервовий час вони пережили без скандалів, то чого зараз розбігатися? Але так вийшло, що розлучилися.

Діти залишилися жити з мамою у її квартирі, а син повернувся до нас із батьком. Сказав, що збиратиме на іпотеку, щоб уже був свій кут. Справа хороша, що тут казати. Хоча я наполягала, щоб син здобув освіту, але він відмахувався, вже закінчив якісь курси, влаштувався на роботу та отримував непогані гроші.

За два роки він узяв іпотеку на двокімнатну квартиру. Спочатку мешкав з нами, свою квартиру здавав, щоб платити було простіше, але потім раптово виселив мешканців, з’їхав туди. Виявилось, що з’явилася в нього подружка. А чого дивуватися, хлопець він ще молодий.

Одружилися вони ще за півроку. Мені вибір сина не сподобався Все їй треба знати, усюди носа сунути. Неприємна особа, але моєї думки ніхто не питав, та й не мені з нею жити.

Ми до ладу після весілля і не спілкувалися із сином, йому не було коли – нова сім’я, нові турботи. Тому те, що він частину своєї квартири оформляє на дружину, я дізналася вже пізно.

– Ну вона ж також бере участь у погашенні іпотеки. Буде нечесно, якщо потім квартира залишиться лише на мені. Тому я вирішив виділити їй частку, – пояснив свій вчинок син. Якоюсь мірою я навіть із ним погодилася, платити ще не один рік, якщо жити разом, вести бюджет разом, то так воно чесно виходить.

Потім у спадок від родички дісталася дача. Велика ділянка з будиночком, але туди потрібно було дуже багато вкладень, щоб його облагородити. Як місце, де зберігати граблі та вдень чай попити, ще сюди-туди, а жити хоча б і влітку тиждень там уже важкувато. Нам із чоловіком таке добро без потреби, вирішили запропонувати синові.

Приїхали в гості до молодих, чаю попити та питання з дачою обговорити. Невістка, звичайно, незадоволене обличчя скорчила, але не так часто ми до них приїжджаємо, потерпить.

Почувши про дачу, невістка пожвавішала і стала випитувати, як це оформлятиметься. Питання мене здивувало, я навіть якось не думала щось оформляти. Хочете – займайтеся, ні – ми продамо.

– Нам туди гроші вкладати доведеться, а буде записано на вас? Так не піде, – надулася невістка.

– Ну якщо в цьому справа, то я напишу дарчу на сина, – мені не сподобалися інтонації невістки, але увагу на них я вирішила не звертати.

Невістка якось дуже виразно глянула на сина, а в мене виникли запитання.

– А що ти так дивишся, щось не так?

– Ми з чоловіком вирішили, що все спільне майно оформлятимемо на мою маму, – заявила невістка.

– З чого раптом такий поворот, – ми з чоловіком навіть розгубилися. Це ж як на таке можна погодитися?

– А з того, що якщо з чоловіком, не дай Боже, щось трапиться, я не хочу потім воювати з його спадкоємцями, які набіжуть відразу ж, – відрізала невістка.

Ми з чоловіком перезирнулися. Швидко невістка сина в баранячий ріг скрутила, раз він на таке підписався. Через день я зателефонувала і зажадала, щоб син приїхав до нас один.

– Це що за новини? З якою такою радістю все записувати на тещу вирішив? Дітей хочеш залишити без спадщини?

– Я і так дітям допомагаю щосили. Але й дружина має рацію, ми зароблятимемо разом, а їй потім ділитися доведеться.

– Ділитиметься твоя частка, на яку ти особисто заробив. Вона твоїм дітям і дістанеться. А там твоя хитра дружина захопить. Щось поки тільки ти щось у сім’ю приносиш, від неї лише мудрі думки.

Син почав гаряче виправдовувати свою дружину, розповідати, що я неправа, що ми з батьком все не так розуміємо і не бачимо всієї ситуації.

– Це ти не бачиш, – обірвав його батько. – Ось зараз ви років за десять машину купите, квартиру зміните, дачу в порядок приведете, а потім ти з голою **** після розлучення житимеш у нас з матір’ю, тому що твого, виявляється, у тебе нічого і немає. Там не те що дітям, тобі нічого не дістанеться.

Син запевняв, що такого не станеться, але голос звучав якось не надто впевнено. Він не визнав правоту батька, але видно, що задумався. І слава Богу. Поки що ще не пізно все виправити. Але про всяк випадок ми з чоловіком вирішили написати заповіт на користь онуків, бо наша зозуля синові може перекукувати здоровий глузд.