Свекруха завалює мене подарунками, щоб я не кинула її синочка
Те, що з чоловіком мені не пощастило, я зрозуміла на третій рік заміжжя. Виходила за чудового хлопця, а виявила себе в одному човні з брехуном, притворником і показушником.
Макcим підкорив мене з першого погляду. Гарний, статний. Справжній джентльмен. А як гарно доглядав, усі подружки від заздрощів полопалися.
До РАЦСу він мене не повів, поніс на руках. Клявся, що я буду як за кам’яною стіною. Дім повну чашу обіцяв, достаток та щастя.
Щодо достатку не збрехав, а ось з рештою я пролетіла. Розуміння, що благовірний мені зраджує, прийшло вже за рік. Так, цілий рік я, наївна, вірила у понаднормову роботу, відрядження та поїздки до далеких клієнтів.
Ті ж подруги шепотіли, не вір, остерігайся, пильнуй. А я сміялася та відмахувалася. Думала, заздрять мої дівки. Таку рибу тільки мені вдалося підчепити, от і бісяться. А потім картковий будиночок посипався, і жінки полізли з усіх його щілин. Я, зрозуміло, стала дибки. А чоловік на коліна.
Вибач, рідна, біс поплутав. Довго благав пробачити, обіцяв, що більше на інших і не дивитиметься. Навіть про дитину йшлося, хоча раніше категорично проти був.
— Ми ще не стали на ноги. Та й для себе пожити треба, — твердив, як заклинання.
Я майстер спорту з ходіння граблями. Пробачила і знову потрапила на ті ж граблі. Нарешті терпець мій урвався, і я повідомила чоловіка, що подаю на розлучення.
Він, хоч як це дивно, промовчав. Натомість активізувалася свекруха. З Надією Василівною у мене стосунки якось одразу встановилися відсторонені. Вона, звичайно, поривалася нам допомагати налагоджувати побут, ще коли ми тільки-но одружилися. Але я одразу стала на захист своїх кордонів. Ключі від нашої квартири? Ще чого.
Дзвінки рано-вранці і раптові візити? Ніхто не відчинить двері і навіть не думайте обривати телефон. До мене тільки зараз дійшло, чому вона так старалася. Адже знала, що з себе її синок являє. Боялася, що я завчасно втечу від нього. Ось і намагалася втішити мене пиріжками та подарунками.
З останніми ситуація стала просто катастрофічною. Свекруха, як тільки дізналася про мій намір позбутися гулящого чоловіка, почала дзвонити мені.
— Іринка, подумай, адже зараз хорошого чоловіка вдень із вогнем не знайдеш. Так, Максим має недоліки. Але хто їх не має? Адже ти сама залишишся, — казала мені свекруха.
Та я краще сто разів одна буду, ніж ділитиму чоловіка з натовпом невідомих жінок. Не змінюються такі люди, не змінюються. Ми проходили це. І жіночі тренінги про те, як бути дороговказом для свого обранця. І секрети постільної майстерності, від яких чоловік просто збожеволіє.
Я все перепробувала, доки не зрозуміла просту істину. Якщо людина собі дозволила гуляти, якщо у своєму серці знаходить місце для інших, все, шлюбу кінець.
А свекруха вирішила мене взяти змором. Почала обсипати мене подарунками, та ще й якими дорогими. Серйозно, навіть благовірний у період нашого відносного щастя, ніколи не обсипав мене такою розкішшю.
Надія Василівна виявляла чудеса винахідливості. Як вам букет зі ста троянд? Чи отримували ви такий? А я отримувала. Щоправда, не від чоловіка, а від свекрухи. Поставила квіти у відро і майже годину сміялася в істериці. Адже це треба, свекруха дарує мені квіти! Жаль, що нікому розповісти не можна, засміють.
Потім були коштовності. Подарувала мені колечко з діамантами, потім кулончик із смарагдом. Ну і так, по дрібниці. То сережки притягне, то браслет.
І звідки тільки у пенсіонерки гроші, дивуюся. Я спочатку думала все це назад їй надіслати. Нехай забирає свої подачки.
Мама мені те саме говорила. Мовляв, не ведися на підкуп, гірше буде. Подруги знову заздрити будуть.
Тепер їхня точка зору змінилася. Ну і що, що чоловік зраджує. Зате свекруха балує. У них, мовляв, від мам чоловіків тільки мишу дoхлy отримаєш. І то, якщо вести себе добре будеш.
Не знають, наївні, що вона заради себе старається. Не хоче, щоб синочок до неї повернувся. Квартира у нас у спільній власності. Якщо ділити, кожному по крихітному шматочку дістанеться.
Мене мої батьки раді будуть бачити. У них свій будинок, місце точно знайдеться. А ось Максиму доведеться повернутися до матусі. Саме життя в них буде веселе.
Загалом, хотіла я теж подарунки свекрухи всі зібрати, та їй віддати. А потім подумала, а чого це я. Залишу все до останнього кільця як моральну компенсацію. Здам у ломбард, а гроші до благодійного фонду переведу. Нехай хоч комусь буде добре від цієї сімейки, якщо вже в мене з ними не задалося.