Антон входив до кімнати сина у хорошому настрої. Саме сьогодні він планував завдати своїй дружині педагогічного фіаско, довівши, що саме його позиція у вихованні сина вірна. Дружина щодня після занять із сином виходила нервова, розпатлана та агресивна, що повністю ставило хрест на якомусь приємному продовженні вечора.

– Відчепись, у мене справ по горло! І так знову просиділи купу часу за уроками, – нервово огризалася дружина, чим засмучувала Антона.

Кілька разів Антон заводив промову про те, що дружина просто все робить неправильно, тому й сидять вони за уроками годин по п’ять, що ще більше доводило дружину.

– Сам спробуй, бо тільки поради роздаєш! – розсердилася дружина після чергової лекції на тему правильного виховання дітей.

І ось сьогодні Антон вирішив спробувати. У своїй перемозі він не вагався. Все-таки в нього і більше витримки, і з сином він ладив, і взагалі вірив у свій яскравий педагогічний талант.

Син Арсен вже сидів за столом і бовтав ногами. Ентузіазму в його очах не було, тому що як би він не ненавидів математику, але точно засвоїв, що від перестановки доданків сума не змінюється, так що заздалегідь Арене не тішився, чи мама, чи тато, а уроки робити доведеться.

Тато переглянув підручники, що лежали на столі, вибрав з них математику і вирішив почати з неї, подумавши, що це найскладніше, а з рештою буде легше.

Арсен всім своїм виглядом зображував, що йому, що воля, що неволя, тому тицьнув пальцем у перше задане завдання і підпер щоку долонею.

Антон прочитав умови завдання та пирхнув. Легкотня! Було б через що напружуватися! Зараз він швидко все синові пояснить, а той уже сам решту, як горішки, поцокає.

В умовах завдання значилися два мандрівники, які вирушили на прогулянку. Один йшов зі швидкістю два кілометри на годину, а другий зі швидкістю чотири кілометри на годину. Треба було з’ясувати, скільки вони подолають разом кілометрів за п’ять годин.

– Ну що треба зробити? – все ще натхненно спитав Антон.

– Пообідати! – так само натхненно заявив Арсен, чим збив батька у польоті педагогічного пориву.

З’ясувалося, що син, що пообідав годину тому, не наївся і тепер знемагає від голоду.

Довелося йти і годувати чадо, яке їло з якоюсь аристократичною неквапливістю. Переконавшись, що син поїв, Антон погнав його за уроки, і так годину часу було безнадійно втрачено.

Тут з’ясувалося, що приказка “Сите черево до вчення глухо” чудово відображає стан Арсена. Сівши за письмовий стіл, він одразу почав позіхати і зніяковіло моргати.

Антон переключив увагу сина на завдання, запитавши, як той планує його вирішувати. Арсен задумався, що втішило батька, але коли син почав сопати, стало зрозуміло, що задум ось-ось переросте у глибокий здоровий сон, який у плани Антона не входив.

Антонові захотілося гаркнути на сина, але перед очима сплив образ дружини, що єхидно усміхається, і він стримав свій порив. Тому Антон із максимально добродушним обличчям посунув до сина підручник.

– Добре, давай поділимо завдання на кілька частин. Скільки кілометрів за п’ять годин пройде перший мандрівник?

Арсен насупив брови і після хвилинного мовчання видав, що це неможливо порахувати. Антон тільки відкрив рота, щоб йому заперечити, але син продовжив.

– А раптом він зустрів приятеля і зупинився побалакати? Чи навіть провести його додому? Ми ж цього не знаємо, отже, порахувати не можемо. А другий міг натерти ногу і взагалі нікуди не піти, то всі п’ять годин на лавці біля будинку і просидів.

Антон від такого заходу злякався, але взяв себе в руки і почав пояснювати, що жодних приятелів немає, ніхто нікого не проводжав і ноги не натирав, обидва мандрівники вийшли з дому і чесно тупотіли п’ять годин.

– Навіть у туалет не зупинялися? – недовірливо примружився Арсен, від чого Антонові довелося стримувати рик, що рвався назовні.

З’ясувавши подробиці подорожі двох туристів, Антон почав чекати, коли син почне щось записувати, але той задумливо водив пальцем по зошиту і щось зосереджено розмірковував.

Причина затримки з’ясувалась швидко – у Арсена немає чорновика, той не пережив вчорашньої підготовки до уроків і був роздертий мамою на шматки.

Антон подумки вилаявся і відправив сина шукати новий чорновик. Арсена не було вже п’ятнадцять хвилин і Антон, вольовим зусиллям стримуючи роздратування, пішов на пошуки. Син виявився у залі. Він сидів на дивані, а на його колінах лежав кіт, мурчучи як трактор і не збираючись покидати насидженого місця.

Впіймавши на собі грізний погляд батька, Арсен тільки безпорадно розвів руками, ніби нарікаючи на мінливість долі, ну не зганяти котика заради якихось там уроків.

До хрускоту стиснувши зуби, Антон переклав кота на найближчу подушку, а потім видавивши з себе посмішку, нагадав синові, що взагалі їм ще уроки робити. Дві години вже витрачено, а результату немає, якщо не рахувати за нього з’ясування, що туристи дорогою не відволікалися на туалет.

Сівши на стілець, Арсен старанно відкрив чорновик і почав вдумливо на нього дивитися. Антон зачекав секунд тридцять, а потім поцікавився, чим зайнятий син. Виявилося, що він чекає, коли тато щось продиктує.

Думка просто надиктувати синові рішення і перейти вже далі від проклятих мандрівників, які навіщось із різною швидкістю кудись пруться вже п’ять годин, була дуже приваблива, але Антон відігнав її від себе. Він мав перемогти дружину у чесній боротьбі!

Антон глибоко зітхнув і запропонував подумати, що вони можуть зробити, щоб з’ясувати, скільки пройшов один мандрівник.

Арсен методом підбору пропонував складати, віднімати і множити мандрівників один на одного, на якийсь час і на швидкість руху, а в Антона починався нервовий тик.

Зрозумівши, що зараз він сам зазнає педагогічного фіаско, Антон пішов з дитячої, зайшов у них із дружиною спальню, уткнувся обличчям у подушку і репетував, поки вистачало повітря в легенях.

Після цього його трохи попустило, і Антон зміг повернутися знову до сина, який у пориві діяльного ентузіазму перемножив між собою двох мандрівників і ділив їх на п’ять кілометрів. Що в результаті мало вийти, Антон навіть дізнаватися не став.

За наступні дві години Арсен двічі сходив до туалету, три рази довів батька до крику в подушку, п’ять разів наполягав, що завдання неправильне і вирішення не має.

Але в результаті все-таки шляхом перебору, здогадався, що з чим треба помножити і що з чим скласти, щоб нарешті з’ясувалося, скільки два мандрівники, яким не сиділося вдома, пройшли за п’ять годин.

Коли син записав правильну відповідь, Антон мало не плакав від щастя, він навіть пробачив тих мандрівників, чия прогулянка коштувала Антона кілька років життя.

Притримуючи рукою щіку, що смикалася в нервовому тику, Антон попрямував на кухню, щоб розповісти дружині, яка повернулася, про перемогу людського розуму і його педагогічної моделі.

Дружина іронічно подивилася на скуйовдженого чоловіка, його щоку, яка смикалася, на горду поставу переможця, а потім запитала, що там з рештою уроків. Там ще два завдання з математики, вправа з мови та творче завдання з навколишнього світу.

Антон завмер як укопаний, а потім почав судорожно ритися в кишенях, попутно лопочучи щось про терміновий виклик на роботу.

Дивлячись у слід природженому педагогові, який взувався в кросівки, дружина пообіцяла, що ці уроки вона з сином якось доробить, а ось із завтрашнього дня це стане винятковим обов’язком Антона, раз у нього так все чудово вийшло. Після цих слів у коридорі щось звалилося і зовсім непедагогічно стало сваритися.