Новорічні канікули добігали кінця. За свята салати, торти та закуски порядком набридли, тож на сніданок Настя приготувала вівсянку. Пора повертатися до простої їжі.

Вони втрьох снідали, коли з кімнати пролунала мелодія дзвінка на телефон чоловіка. Він вийшов із кухні. Настя мимоволі прислухалася, намагаючись вгадати, хто дзвонить і навіщо.

Коли Роман повернувся, Настя помітила, що він не виглядав засмученим. Стурбованим, але не засмученим.

– Мм… – почав він. – Мама дзвонила, просила приїхати, у неї тиск високий.

– Звичайно, їдь. – кивнула Настя.

Коли чоловік пішов одягатись, вона згадала його слова по телефону: «Прямо зараз? Може, не варто? Ну, добре, добре». Коли свекруха дзвонила і просила приїхати, Роман зазвичай тут же без розмов мчав до неї. «Знову себе накручую », – зупинила себе Настя.

– Я скоро, – крикнув з передпокою Роман, і за ним зачинилися двері.

– Їж, давай. – поквапила Настя сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.

– А ми на гірку підемо? Ти обіцяла. – Ігор почерпнув кінчиком ложки кашу і довго дивився на неї, перш ніж відправити до рота.

– Тато повернеться і підемо. Добре? – вона посміхнулася синові. – Тільки я тебе прошу – доїж кашу.

– Добре. – хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.

– Якщо за п’ять хвилин тарілка не буде чистою, то нікуди не підемо, – сказала Настя суворо і стала до раковини мити посуд.

Вона прасувала білизну, а Ігор грав із машинами на підлозі, коли клацнув замок вхідних дверей.

«Нарешті . – Настя поставила праску на підставку і прислухалася до шурхоту одягу в передпокої. – Щось довго він там копається», – подумала вона і пішла назустріч чоловікові.

У дверях перед нею постала дівчинка років з десять і з цікавістю подивилася на Настю. Позаду до дівчинки підійшов чоловік. Вигляд у нього був збентежений. Він поклав руки на плечі дитині і зухвало виставив уперед підборіддя.

– Це моя дочка Оксана, – сказав Роман і опустив очі до потилиці дочки. – Мама попросила взяти її до завтра.

– Зрозуміло. А її мати? Із черговим коханцем поїхала на море? – уїдливо помітила Настя.

Роман смикнув плечем, але не встиг нічого сказати, бо Настя повернулася до дошки для прасування.

– Проходь. – Почула вона голос Романа, і краєм ока помітила, як дівчинка підійшла до Ігора, який грав на підлозі.

– У нас залишилася ще каша? – запитав Роман Настю.

– Я не кашу, – відразу відповіла Оксана. – Я макарони з сосискою буду.

Роман розгублено глянув на Оксану, потім перевів погляд на дружину. Настя знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, йди, готуй, я зайнята.

Через деякий час Роман із кухні покликав Настю.

– А у нас є макарони? Я не знайшов.

– Є. Ось рештки. Допрасую, схожу в магазин. – Настя з докором глянула на Романа.

– Не дивися на мене так. Я сам не знав, що…

– Та що ти? А мама, коли дзвонила, хіба не сказала, навіщо кличе тебе? – по тому, як чоловік опустив очі, Настя зрозуміла, що потрапила в точку. – А мене не треба було спитати? Чому не сказав, чи не попередив? Ігора теж треба було підготувати до такої зустрічі. Вони зараз почнуть ділити тебе.

На підтвердження її слів з кімнати пролунав плач Ігора. Настя кинулась у кімнату, слідом за нею забіг Роман.

– Ну ось. Розбирайся. – Настя розвела руки убік.

Ігор підійшов до мами і уткнувся в неї. Оксана стояла, дивлячись сердито в підлогу.

-Що трапилося? – Роман підійшов до дочки.

Настю неприємно зачепило, що Роман підійшов саме до Оксан, а не до сина.

– Вона заб… забрала машинку… – проридав Ігор.

Почулося шипіння макаронів, які варилися, і Роман кинувся на кухню.

– Дивитимешся мультики? – Настя зробила над собою зусилля та спокійно звернулася до дівчинки.
Оксана кивнула, і Настя з полегшенням увімкнула телевізор. Оксана з Ігором сіли на диван.

– Твоя мати знову взялася за своє? Вирішила таким чином зруйнувати нашу сімʼю? У твоєї мами ідея фікс звести вас знову з колишньої. Мені сказали, як вона кричала, коли народився Ігор, що вона не має іншого онука, крім Оксани. Вирішила влаштувати мені перевірку, як я поставлюся до твоєї дочки? – прошипіла Настя, повернувшись на кухню.

– Їй справді погано. – заступився чоловік за матір.

– А чим їй мала завадила? Води подала б, швидку викликала б по телефону. З нею безпечніше, мало що. Я у її віці вже могла яєчню сама посмажити. – не вгамувалася Настя.

– Досить! – обірвав її чоловік і з гуркотом поклав на стільницю ложку. – Оксанка, йди їсти макарони! – крикнув він у бік кімнати.

– Татусю, принеси мені сюди, – незворушно відповіла Оксана.

– Татусб, – передражнила Настя Оксану і закотила очі. – Давай, біжи до неї. – Настя вийшла з кухні і, не дивлячись на Оксану, почала прибирати прасувальну дошку, надавши чоловікові розбиратися самому зі своєю дочкою.

Роман все ж таки відвів Оксану на кухню. Настя ледве стримувалася, щоб не зірватися. Вона сіла біля Ігора перед телевізором, але нічого не бачила на екрані. Син припав до неї, ловлячи її погляд. « Нічого, треба потерпіти , – умовляла Настя себе. – Ігор все розуміє. Бачить, що дівчинка мені не подобається. Так не можна». Вона напнуто посміхнулася синові.

У ній закипало роздратування. Настя не могла позбутися почуття враженості, неправильності ситуації, образи. З кухні долинала розмова Романа з дочкою. А вони з Ігором сиділи самотні й забуті. «Треба бути обережною. Вона все розповість свекрусі, і та знову капатиме на мізки Роману, що дарма він розлучився, що я зруйнувала таку гарну сім’ю …»

– Мамо, а коли на гірку підемо? – Ігор перервав її думки.

– Тепер не знаю. Бачиш, у нас гостя. – Настя погладила сина.

Почулися кроки і до дивана підійшла Оксана, жуючи на ходу. На кухні зашуміла вода. Роман миє за донькою тарілку? За мною та сином не мив жодного разу. Просто складав посуд у раковину. Треба ж. Значить, справді розуміє, що винен, – подумала Настя зі зловтіхою.

– Ну що, на гірку підемо? – весело спитав Роман, увійшовши до кімнати.

– Так. Лише у нас одні санки. – Настя не відривала погляду від екрану з безглуздим нецікавим мультиком.

– Нічого. Ми крижанку візьмемо і по черзі кататимемося, правда, синку? Одягаємось? – Останнє слово явно було звернено до Оксани.

– Єгоре, біжи  одягатися. – Настя зітхнула і встала з дивану.

Вона дістала з шафи свій одяг і пішла до кімнати сина перевдягатися.

Усю дорогу до гірки Настя намагалася вмовити себе, що треба бути привітною до чоловікової дочки.

– Я ж мама. Не буває чужих дітей… Дівчинка не винна, що нікому не потрібна, навіть мамі. Могла б дочку в Єгипет взяти із собою. І Ігор не винний. А я? – вела вона безглузду розмову сама з собою. – Мама мала рацію, що колишня дружина Романа не дасть жити спокійно.

На гірці Оксана одразу сіла на санки. Настя посадила Ігора на крижанку. Він з вереском покотився слідом за санками. Сильна і велика Оксана вже піднімалася сходами вгору. Настя з тугою спостерігала, як п’ятирічний Ігор із крижанкою йшов до сходів.

Оксана піднялася до них і відразу знову вмостилася на санки. Настя глянула нищівним поглядом на Романа. Він відвів очі, підштовхнув санки із гори. Поки Ігор піднімався слизькими сходами з крижанкою, Оксана наздогнала його з санками. Ігор зупинився і дивився їй услід.

– Давай швидше. Тепер твоя черга! – підбадьорила його Настя, і Ігор квапливо почав знову підніматися.

– А ти потім на крижанці, – сказала вона Оксані, яка вже вмостилася на санки.

Роман стояв, не знаючи, що робити. Він штовхнув санки із Оксаною з гори.

– А я? – ображено запитав, підійшовши, Ігор.

Він дивився на Настю, шукаючи її підтримки та захисту. Він розумів, що тато належить зараз цій великій дівчинці та відмовився від боротьби за нього.

– Завтра ми прийдемо сюди удвох, і ти кататимешся на санках, скільки хочеш. Гаразд? – Настя усміхнулася синові.

Вона нахилилася до ЄІора, коли він приготувався скотитися вниз, і прошепотіла:

– Чекай мене внизу.

– Ти куди? – гукнув Роман Настю, коли та попрямувала до сходів.

– Катайтеся, я замерзла. – Вона квапливо поспішила вниз, намагаючись не впасти на слизьких сходах.

Після обіду Настя поклала Ігора спати.

– Не вмикай голосно, гаразд? Розбудиш. – Настя подивилася на Оксану і зменшила звук телевізора. – Я в магазин за макаронами та молоком, – це вона сказала чоловікові.

Коли Настя поверталася хвилин через сорок додому, назустріч їй із квартири вибіг Роман.

– Ти куди? Та ще й роздягнений. Що трапилося? – серце Насті забилося часто-часто, а спина вкрилася липким потом від поганого передчуття.

– Ігор пішов … – Роман спустився на одну сходинку вниз.

– Як пішов? – Настя кинулась у квартиру.

– Мені зателефонували з роботи… Я розмовляв на кухні, потім побачив відчинені двері… – Роман біг за дружиною і виправдовувався.

– Ігоре! – Настя вбігла до кімнати сина.

Ліжко було порожнє.

– Що ти з ним зробила? – Настя підлетіла до Оксани та затрясла її, схопивши за плечі.

Телевізор голосно працював. Оксана скривила рота, готова ось-ось заплакати, але чомусь не заплакала. Настя відпустила дівчинку та вимкнула звук телевізора. Потім знову повернулася до неї.

– Говори! – крізь зуби наказала вона.

Оксана злякано дивилася на батька, шукаючи у нього захисту, і мовчала. Настя кинулася геть із квартири. Вона спустилася сходами, вибігла з під’їзду і закричала:

– Ігоре!

Двір був порожній. Настя повільно повернулася до під’їзду. «До сусідів втік? До дзвінка він не дотягується ще». Вона зупинилася. Під сходами було влаштовано місце для візків та велосипедів. Зараз там стояла одна зламана коляска та двоє санчат. Вона нахилилася і зазирнула у темряву під сходами. Ігор сидів у самому кутку, уткнувши підборіддя в зігнуті коліна.

– Ігоре! – Настя зігнулася навпіл і полізла до сина.

Вона присіла перед ним, боляче вдарившись коліном об гострий кут санчат. – Ходімо швидше додому. Холодно, захворієш.

Тремтячий Ігор обхопив її за шию. Настю і саму трясло від нервової напруги. Вона на руках підняла сина в квартиру, пройшла повз враженого і засмученого чоловіка. Не роздягнувшись, віднесла сина до його кімнати.

– Вона просто сказала йому, що я її тато, що люблю її більше. Вона ж дитина, Настя. – Роман увійшов до кімнати, намагаючись пояснити, що сталося.

Настя мовчала.

– Що ти від мене чекаєш? – Настя не могла заспокоїтись. – Ти не розумієш, що перш, ніж приводити доньку, треба було їй все пояснити, не залишати без нагляду. Вона ревнує. — Від люті вона мало не плакала. – Скільки разів казала тобі, щоб зачиняв двері! – Голос її зірвався на крик.

– Ігоре, я люблю тебе. Вас обох, – сказав Роман і вийшов.

Настя чула, як за Романом з Оксаною зачинилися вхідні двері. Тепер свекруха буде всім говорити, яка я зла. Сирітку образила. Нехай. – у Насті не залишилося сил переживати, що про неї подумає і скаже свекруха. – Навіть якщо я буду ласкавою з Оксаною, вона скаже, що лицемірю і підкупляю її, або ще щось. Все одно не догоджу їй. Нема чого й намагатися».

Тільки вночі, коли Роман відвіз дочку до матері і повернувся, а Ігор уже спав, вони змогли поговорити. Більше Роман не привозив додому Оксану.

Коли чоловіки закохуються та заводять нові сім’ї, ніколи не думають про дітей. Не думають, що вони переживають розлучення, що вони нещасні і страждають від ревнощів до інших дітей батька. А ті, у свою чергу, почуваються винними у цьому.