Колишній пішов із сім’ї приблизно через рік після народження доньки. Для мене  це було справжнісіньким потрясінням. Він просто пішов. Увечері у п’ятницю після роботи він приїхав додому з другом. Друг чекав його в машині. Чоловік зайшов додому, сказав, що йде від мене. Почав збирати речі. Я сиділа з донькою на дивані і не могла повірити в реальність того, що відбувається. Не могла дивитись як чоловік згрібає в пакети свої манатки.

Продовжувала сидіти, а в мене з очей текли сльози. Донька злякалася і почала голосно плакати. Чоловік із кімнати репетував, щоб я “заткнула дитину”. Я притиснула доньку до себе і дивилася у вікно, гарячково намагаючись збагнути, як жити далі. Одні й самі думки лізли в голову. Жодних відповідей — лише питання. За кілька днів приїхала мама. Вона допомагала сидіти з дитиною. Я вийшла працювати. Життя абияк прийшло в норму. Звикла до того, що батька у дитини більше не було.

Минув один рік, другий… від колишнього чоловіка жодних звісток. Через суд добилася позбавлення права на батьківство. Толку від батька, який за 3,5 роки навіть не зателефонував, не поцікавився, про самопочуття дитини?

Я не помітила, як минуло майже два десятки років. Донька вже сама стала дорослою вродливою дівчиною. І чомусь вона почала цікавитись, а хто ж її батько, чому ми з ним розлучилися, чому він ніколи не відвідував її… Що змогла, те розповіла.

Нещодавно ввечері я повернулася з роботи і донька у мене прямо в коридорі почала вибачатися. Я не розуміла, що відбувається. Через 5 хвилин після того, як я зайшла до квартири, хтось зателефонував у дверний дзвінок. На порозі стояв мій колишній чоловік, якого я так довго не бачила. Він дуже змінився. Якби зустріла на вулиці, то не впізнала б. Ми сиділи мовчки на кухні хвилин п’ять, а потім дочка спитала його: “Ну і де ти був?”

У відповідь він щось пробурмотів, став вибачатися. І дав їй білого плюшевого ведмежа.

Я не знаю, як їй вдалося його розшукати (але, мабуть, через соцмережі) та запросити в гості, тільки дарма це все було. Просиділи так ще хвилин 30 у незручному мовчанні. Колишній чоловік вдав, що кудись терміново поспішає і пообіцяв, що незабаром обов’язково зайде в гості. На що дочка відповіла йому: “Ні, краще не треба, дарма я вас запросила”.

Я прийняла душ і пішла накривати не стіл (принципово не хотіла годувати цього обірванця). Нарізала зелень. Відкрила відро для сміття, щоб викинути крихти, на дні відра для сміття лежав плюшевий ведмедик. Ми вже доїли, як донька сказала: “Мам, я мала подивитися йому в очі. Розумієш?”.