Я завжди вважала, що діти – це найголовніше у житті, і намагалася дати їм усе найкраще. Можливо, це пов’язано з тим, що я виховувала дітей сама. Справа в тому, що мій чоловік пішов із сім’ї, коли нашому синові Артему було 14 років, а дочці Ані – 10.

Чоловік не платив аліментів і взагалі пішов з горизонту. Він ніби зробив крок у нове життя, забувши, що в старому у нього залишилося двоє дітей. Добре, що виростити сина і дочку мені допоміг рідний брат, без нього я не впоралася б з усіма матеріальними труднощами.

Я так більше і не вийшла заміж, і не шукала стосунків із чоловіками. Скільки пам’ятаю себе, я бігла або на роботу, або з роботи, щоб принести в дім зайву копійчину.

Я раділа тому, що можу відправити доньку і сина в спортивну секцію, або купити їм солодощів. Посмішки на обличчях моїх дітей були найкращою нагородою. Не сперечаюся, бували і складні часи, особливо після розлучення з чоловіком. Але ми з дітьми разом подолали все.

Потім син і дочка виросли, здобули освіту, влаштувалися на роботу, а вже після цього почали займатися особистим життям. Я пишалася ними.

Протягом одного року ми зіграли два весілля, а ще за рік я стала бабусею. У доньки народилася своя донька – Аліночка. Аня дуже дорожила своєю посадою і не хотіла йти у декретну відпустку.

У результаті мені довелося тимчасово залишити свою роботу і оформити декрет. Я займалася онукою, готувала в Ані їжу і навіть встигала трохи поприбирати. На зарплатню я не претендувала, – рідна ж донечка, як із неї гроші брати? До того ж, на той час уже була на пенсії. Мінімум своїх потреб я закривала.

Коли Алфночці виповнилося два роки, народилася ще одна онучка, Соня – вже від сина. Я допомагала з нею невістці: купала, гуляла, возила до педіатра. У результаті протягом кількох років я розривалася між своїм будинком і квартирами своїх дітей.

Але я ні на що не скаржилася, оскільки була впевнена, що свого часу і син з дочкою мені допоможуть, варто тільки звернутися. Однак онуки підросли, і Аня з Артемом все рідше приїжджали і дзвонили, а потім взагалі стали обмежуватися повідомленнями.

Я переконувала себе в тому, що вони молоді, у них свої турботи. Але нещодавно мені терміново знадобилася допомога, тому що в моїй квартирі прорвало трубопровід. Я одразу зателефонувала синові, щоб він допоміг перекрити воду.

Але Артем сказав, що дуже зайнятий і не зможе приїхати. Тоді я зателефонувала Ані, а вона запропонувала мені викликати майстра і заявила, що не буде по таких дрібницях смикати свого чоловіка з роботи.

Загалом мені допомогли сусіди знизу – незнайома раніше молода пара. Юнак перекрив воду і навіть відремонтував трубу, а його дружина вимила підлогу у моїй квартирі після потопу.

Чужі люди кинулися мені на допомогу і навіть не вимагали грошей за це! Найприкріше, що ні син, ні дочка навіть наступного дня мені не передзвонили, щоб дізнатися, чим закінчився мій потоп.

Мабуть, їм абсолютно байдуже, що відбувається з рідною матір’ю. Мені від того, що відбувається, стало гірко. Я думала, що забезпечила собі спокійну старість, виховавши двох дітей та онуків, але я помилялася.

Поки рідним потрібна була моя допомога, вони мені дзвонили і приїжджали провідати. Тепер я зі своїми проблемами змушена розбиратися сама.