Діти в мене вдома лише відпочивають. Про те, щоб чимось допомогти рідній матері, у них і думки не виникає
Я завжди думала, що дорослі діти і самі розуміють, що їхнім немолодим батькам потрібна допомога та підтримка. Але, мабуть, своїм дітям я цю думку не вселяла. Мої син Костя та дочка Маша – давно дорослі, мають свої сім’ї, дітей.
Я рада, що вони в мене – дуже дружні та із задоволенням приїжджають до мене у гості по суботах і відправляють онуків на канікули. Ось, тільки я після їхнього приїзду ще тиждень приходжу в себе до наступних вихідних.
Поки діти з онуками гостюють у мене, я буквально падаю з ніг. Все тому, що я і перу, і прибираю, і готую на всіх, а Костя з Машею навіть чашки до раковини не можуть донести.
Та й за своїми дітьми вони перестають дивитись, поки ті у мене перебувають. У мене складається враження, що в моєму будинку відкрився безкоштовний курорт. От тільки я на нього згоди не давала!
Моя мама, як і я, більшу частину життя прожила сама. Тата рано не стало, а шукати когось іншого матері не хотілося. Мене та молодшу сестру мати виховувала сама.
Я чудово пам’ятаю, як, подорослішавши, ми з сестрою та своїми чоловіками приїжджали до матері в гості, а вона щоразу нас зустрічала святковим столом. Але після посиденьок то я, то сестра перемивали посуд і розкладали його місцями. Мама ніколи нас про це не просила. А ми це робили, бо любили й шанували рідну матір.
Але чому ж мої діти не розуміють такі елементарні речі? Адже я вже давно не дівчинка, вже сьомий десяток пішов. Часто то рука, то нога, то спина так заболить, що не розігнешся. Та й тиск скаче, не дай Боже.
Я, звичайно, покрехчу-постону, але все одно встаю і йду займатися домашніми обов’язками. Хоча, коли я залишаюся одна, у мене їх не дуже багато. Втомлююся я саме після приїзду рідних.
Так, можливо, я сама винна у тому, що розбалувала своїх близьких. Коли до мене приїжджають діти, я сама купую продукти, накриваю на стіл, а потім сама за ними й прибираю. Навіть грошей на витрати не прошу.
Мені здається логічним те, що Костя з Машею мають запропонувати мені допомогу. Але діти разом зі своїми другими половинками мовчки встають з-за столу і вирушають на прогулянку чи посиденьки біля телевізора. Єдина моя помічниця – старша онука Настінька. Але їй лише вісім років, багато обовʼязків на неї не покладеш!
Звичайно, я розумію, що і Костя, і Маша втомлюються на роботі та хочуть розслабитися, відпочити. От тільки допомогу мені багато часу і не займе, а мені було б легше. А то виходить, що я, замість відпочинку, цілими днями кручусь на кухні, а потім не знаю, куди себе подіти.
Напевно, треба поговорити про це зі своїми дітьми, але я не можу змусити себе це зробити. Я боюся образити доньку та сина і зробити так, щоб вони більше до мене не приїжджали.