Мені зараз сорок дев’ять років, а моїй дочці двадцять п’ять. Вона вже здобула освіту та професію. Нині живе та працює в іншому місті.

Саша колись там навчалася, а після закінчення ВУЗу вирішила, що хоче залишитися там жити. Я завжди намагалася підтримувати дочку у її бажаннях. Але при цьому не тільки пестити і плекати, а конструктивно все обговорювати.

У дитинстві у нас із Сашею були просто ідеальні стосунки. Із донькою було легко спілкуватися. Батько Олександри пішов від нас, коли тій було лише п’ять років, більше в її житті участі не брав.

Коли Саша була маленькою, я не намагалася завести нові стосунки з чоловіками. Жаль було руйнувати наш ідеальний жіночий світ. Але в підлітковому віці Сашка разюче змінилася.

З того часу вона ніби вирішила, що це вона у нашій сімʼї головна. Вона тут все вирішує, і її думка першочергова. З того часу ми так і не змогли налагодити стосунки. Так, були лише хиткі періоди тимчасового перемир’я.

Але коли Саша поїхала на навчання, стосунки стали теплішими. Вона приїжджала на вихідні та канікули. Нам ніби нічого було більше ділити.

Але нещодавно в моєму житті з’явився чоловік. Я не шукала його навмисне, так вийшло. Вік у нас вже досить солідний, але виявилося, що надзвичайно приємно отримувати чоловічу увагу навіть коли тобі майже п’ятдесят.

Коли Саша була маленькою, вона часто казала мені:

– Мамо, ти повинна знову вийти заміж! А то, коли я вийду заміж, ти залишишся сама.

Тоді це було так зворушливо. Я завжди розчулювалася тому, що дочка переживає за мою старість. Тому я всі ці роки думала, що якщо така людина з’явиться, то Саша буде за мене рада.

Але Олександра зовсім не зраділа. Вона взагалі поводиться якось цинічно. Їй у цій ситуації начхати на мене. Вона більше переймається нашою квартирою.

Мій чоловік нещодавно наполягав на тому, щоб ми з’їхалися і стали жити разом. Я поділилася цією новиною із дочкою. На що та стала мені говорити, що в такій ситуації я маю переїхати.

Тобто вона хоче, щоб я переїхала до свого чоловіка, а свою квартиру здавала. Але ми самі хотіли по-іншому! Я стільки років прожила у нашій затишній квартирці. Вона дісталася мені ще від батьків. Тут пройшло моє дитинство і все доросле життя.

Лише кілька років тому я зробила у квартирі ремонт. Мені тут зручно. Я тут все зробила під себе. І я не хочу перебиратися в холостяцький барліг свого чоловіка. Я була кілька разів у нього в гостях і мені там вкрай незатишно.

Але дочка категорично проти того, щоби я когось приводила на нашу територію. Хоча за фактом вона давно вже тут не живе. Приїжджає іноді на вихідні. Може погостювати тиждень поки у відпустці.

Грошей ні вона, ні я не потребуємо. Тож гострої необхідності здавати квартиру я взагалі не бачу. А нещодавно ми посперечалися на цю тему до того, що вона заявила мені, якщо я приведу жити свого чоловіка на свою територію, то «ноги її тут більше не буде».

Рідна дочка поставила мене перед таким тяжким вибором. Ось уже кілька днів я ходжу і не знаю, що мені робити.