Моя дочка Катя виявилася вкрай безвідповідальною та лінивою. Зараз в її сім’ї фінансові труднощі, а Катя не робить нічого, щоб з ними впоратися.

Ось уже чотири роки працює лише зять. Раніше він працював у хорошій фірмі на керівній посаді та отримував немаленьку для нашого міста зарплату. Однак навесні ця фірма закрилася, і зять опинився без діла. В результаті йому довелося терміново шукати інше місце, але там платять у рази менше. І цих грошей вистачає лише на найнеобхідніше.

Зять навіть бере підробітки, але робить це лише епізодично, оскільки сильно втомлюється на основній роботі. І те, ці гроші миттю розходяться на повсякденні потреби.

І моя Катя, знаючи, як важко зараз її чоловікові забезпечувати сім’ю, не поспішає шукати роботу, прикриваючись турботою про внучку Валерію. Хоча вона ось уже як рік відвідує дитячий садок.

Але Катя скаржиться, що онука часто приносить звідти заразу, а на нинішні лікарняні начальники відпускають неохоче. Тому вважає, що їй краще залишатися домогосподаркою, доки Валерія не піде до школи.

Боже, які дурниці! Я чудово можу підстрахувати Катю і замість неї посидіти на лікарняних із онукою. Однак дочка завжди відповідає відмовою на мою пропозицію, оскільки, бачите, не хоче мене напружувати.

На мою думку, це все відмовки. Просто Катя звикла, що їй можна не думати ні про що, крім побутових справ, нових рецептів, покупок і догляду за донькою. І, відповідно, міняти вона нічого не хоче.

При цьому не забуває нити, як їм доводиться купувати продукти в найдешевших супермаркетах, економити світло, воду, як вони не можуть купити новий пуховик до зими.

Я не втомлююся повторювати Каті, щоб влаштовувалась на роботу – і тоді їм стане легше зводити кінці з кінцями. А вона у відповідь, окрім відмовок щодо лікарняних онуки, розповідає про сумний стан ринку праці.

– Зараз за моєю спеціальністю немає нормальних пропозицій. Або графік ненормований, або висувають неадекватні вимоги, а платять копійки.

Ну, поганому танцюристу самі знаєте, що заважає. І не в Катіному становищі перебирати та переборювати. Зрештою, могла б влаштуватися і не за профілем. Наприклад, у мене є сусідка, самотня мама. Так от вона зараз працює касиром, а також періодично миє підлоги, хоча має вищу освіту. Тобто ніякою роботою не гребує.

А Катя лише морщиться і відповідає з презирством, що не для того вона диплом отримувала, щоб сидіти на касі та жуйки відтирати. І коли тільки дочка встигла стати такою принцесою?

Знаючи про брак грошей, Катя могла б засунути свою гордість кудись подалі. До того ж у студентські роки донька нормально ставилась до некваліфікованої праці – могла підробити роздачею листівок. Деякий час навіть офіс якийсь мила.

До речі, на останньому курсі вона влаштувалася за спеціальністю і пропрацювала у тій фірмі кілька років, а потім звільнилася у зв’язку з декретом – точніше її попросили.

З того часу моя дочка і не працює. Хоча я їй ще рік тому натякала, що непогано б вийти на роботу, бо власний дохід ніколи не завадить, і сподіватися лише на чоловіка – дуже недалекоглядне рішення.

Час показав, що я мала рацію. Але Катя зовсім не хоче цього визнавати, вважаючи, що багато грошей вона по-любому не заробить, а ось важливі моменти в житті Валерії пройдуть повз неї. Цікаво, а як же я поєднувала виховання доньки та роботу?

І, при цьому, не пропустила жодної значущої події! На це Каті відповісти нічого, тому вона зазвичай закінчує розмову. А потім чекає слушної нагоди і знову починає нити.

Нещодавно я зрозуміла, чому дочка так поводиться – вона сподівається, що їй вдасться мене розжалобити, і я допоможу її сім’ї грошима. Хоча чудово знає мою позицію: дорослі, дієздатні люди мають самі забезпечувати себе.

А просити гроші у батьків можна тільки в крайніх випадках – наприклад, якщо, не дай Боже, треба робити операцію, сталася пожежа, потоп. В інших випадках потрібно розраховувати лише на себе.

Єдине, чим я можу допомогти – періодично посидіти з дитиною, оскільки моя робота, а я працюю репетитором вдома, дозволяє це робити.

Якраз позавчора Катя зателефонувала і завела свою шарманку про продукти з акції та нестачу грошей на пуховик для онуки, після чого попросила мене позичити їм три тисячію

Я прибалділа від такого зухвалого прохання. Але все ж таки взяла себе в руки і спокійним тоном нагадала дочці про свої принципи, щоб вона переставала валяти дурня і, нарешті, знайшла хоч якусь роботу.

У результаті Катя звинуватила звинуватила мене в черствості, пригрозила, що з Валерією я більше не побачуся і кинула слухавку. Ну і добре. Коли сильно припече, сама ж почне слізно благати наглядати за онукою.

Що я погано знаю свою дочку? А поки що нехай починає крутитися, нарешті. Тим більше, її скарги відтепер нема кому вислуховувати. Думаю, терпіння зятя зятя не безмежне, і він скоро директивно відправить Катю на роботу.