Мене звати Олена. У нас із чоловіком двоє дітей. Живемо ми із чоловіком не дуже добре. Справа в тому, що я не тільки працюю, а й сама виховую наших дітей, так ще й виконую сама всю хатню роботу.

А що ж у цей час робить мій чоловік? А він живе так, ніби у нього немає дружини та дітей. Він ходить у бари і клуби, часто приходить додому сильно нaпiдпитку. Але навіть коли він перебуває вдома, то від нього немає жодної користі. Свекруха впевнена в тому, що вся наша сімʼя тримається тільки на її ненаглядному синочку. Вона завжди і в усьому його підтримує.

При цьому свекруха ніколи нічим нам не допомогла.

Мій терпець урвався нещодавно. Я не витримала і подзвонила до своєї свекрухи. Я їй поставила лише два питання:

— Хто винен, якщо дитина бруднить собі штани? Хто повинен доглядати і доглядати таку дитину?

Моя свекруха відповіла:

— Що ти за запитання мені такі ставиш? Звичайно, що за все повинна відповідати його мати!

— Я дуже рада, що ми з вами однаково думаємо. Тоді приїжджайте до нас і забирайте собі свого ненаглядного синочка. Займіться його вихованням. Хоча мені здається, що ви вже запізнилися із цим років на тридцять!