Маленька Катя жила в дитячому будинку, її єдиною радістю були листи від мами. Але згодом вона замітила, що почерк в листах змінився
Коли давно маленьку Катю привезли в дитячий будинок, їй сказали, що мама «поїхала далеко і надовго», а старенька бабуся не може її виховувати.
Через місяць дівчинка отримала від мами перший лист: «Привіт, доню. Дуже за тобою скучила. Як ти живеш, не хворієш? Я зараз дуже далеко і не можу до тебе приїхати … ».
То був кінець літа. Другий лист надійшов під Новий рік. Потім були ще листи – 3-4 на рік. Щоразу його приносила та сама старенька вихователька тітка Валя. Спершу вона листи дівчинці читала, потім Катя навчилася читати сама. Але щоразу питала – чому мама пише замість того, щоб приїхати та її забрати. Тітка Валя щоразу знаходила відповідь.
Однак, з часом Катя, яка вже підросла, почала шукати відповіді на питання, що мучили її, сама. Спочатку їй здалося, що почерк у маминих листах став іншим. А потім, перечитавши всі колишні листи, дівчинка зрозуміла, що вони майже однакові. Майже слово в слово. І наче написані давно.
Правду Катя дізналася, коли їй виповнилося чотирнадцять. Вік, в якому дівчатка йдуть з казки в реальність.
Якось Катя побачила, як тітка Валя пише заяву директору дитбудинку на відгул – і їй видався дуже знайомим почерк. Взявши до рук останній лист від мами, Катя зрозуміла.
Тітка Валя не стала відговорюватися і все розповіла дівчинці, яку дуже шкодувала. Виявилося, що перед тим, як Катя потрапила до дитбудинку, її мама тяжко захворіла.
Вже передчуваючи що її скоро не стана, жінка написала більше десятка листів для доньки та віддала своїй матері, бабусі Каті, попросивши, якщо дочка потрапить до дитячого будинку, віддати ці листи туди, щоб вихователі віддавали їх по одному дівчинці – нібито від мами.
Жінка вважала, що її дитині буде легше жити серед чужих людей, знаючи, що мама про неї пам’ятає.
Так ці листи потрапили до тітки Валі, яка чесно виконувала прохання жінки, яку ніколи не бачила. А потім листи скінчилися.
І довелося старій виховательці самій «стати» мамою Каті та писати листи від неї. А як інакше, коли при кожному листі очі дитини спалахували від радості так, що словами не описати?
Коли Катя дізналася всю правду, першим її почуттям була образа – її стільки років дурили! І гіркота – адже мами, на яку вона стільки років чекала, вже давно немає на світі! Але Катя була розумною дівчинкою. І рано подорослішала. Тому, спочатку спалахнувши, швидко охолонула. І зрозуміла, як насправді їй було б тяжко без цих маминих листів.
І, звичайно, без доброї «ошуканки» тітки Валі – яка і так з виховательки та няньки давно перетворилася для своїх вихованців на справжнісіньку маму.
Катя підійшла до неї та вибачилася за свої непотрібні образи. А потім попросила: “А Ви могли б і далі приносити мені… листи від мами?”