У нас з мамою ніяк не виходить порозумітися. Я намагаюся знаходити компроміси, сприяти нормальним взаєминам із онукою, а вона істерики закочує. Як би я не намагалася догодити – не виходить.

Відколи мама звільнилася з роботи, їй стало самотньо. Тепер вона як маленька дитина потребує уваги. Я потребувала її, коли була маленька. Зараз мені хочеться тиші і спокою. У мене своя сім’я, є з ким няньчитися. Мама ж стоїть на своєму, хоче мене вчити і брати активну участь у моєму житті.

Вона приходить у суботу з самого ранку і починає пироги пекти. Ще й мене закликає до процесу. Наготує гору і йде із задоволеним обличчям. А хто wt буде їсти? Мені потім півдня доводиться кухню відмивати та роздавати випічку друзям, адже мої домочадці не люблять таке.

Таке тісне спілкування з мамою мене напружує. У дитинстві мною займалася бабуся, тому вона вирішила надолужити втрачене. Тільки мені цього вже не треба. Сопливих треба цілувати вчасно, як то кажуть.

Наші стосунки позначаються на спілкуванні доньки з бабусею. Василині 6 років. Вона активне і пустотлива дівчинка. Але з нею можна домовитися і направити запал у потрібне русло. Взагалі, вона вихована мала, тільки у мами з цього приводу своя думка.

Вона намагається перевиховати внучку і виявити свій ентузіазм скрізь, де тільки можна. То Василина вилку неправильно тримає, то руки погано миє, то в піску брудниться, то кричить голосно.

Мама своїми моралями псує з онукою стосунки, а потім просить, щоб я відпустила Василину з ночівлею.

— Мамо, ну ви ж сваритесь постійно, як я її відпущу?

— Ну, що ти за дурниці кажеш? Ми з нею чудово ладнаємо. Вона ж моя єдина онука. А ви із зятем у кіно сходите, з друзями зустрітися з’явиться нагода, — заголосила мама.

Перший раз я погодилася – і всі мої грандіозні плани розсипалися в пух і порох. Мама зателефонувала вже за годину. Бачите, Василина привіталася з таксистом. Чому я їй не пояснюю, що з чужими не можна спілкуватися? Так вона чинить, як вихована дитина. Що тут поганого?

Через 40 хвилин пролунав повторний дзвінок – донька не хотіла їсти. Я вислухала лекцію про те, як я розпестила дитину. Мовляв, вона візьметься за перевиховання, адже не можна перебирати їжею.

Потім я слухала, що дочка розкидала іграшки, неправильно склала речі, погано почистила зуби і не хотіла слухати казку. Я вже хотіла їхати та забирати  Василину додому, але чоловік переконав поїхати за донькою вранці.

Ранок почався рано — о 7-й годині мама розбудила доньку, зібрала її і привезла додому.

Після цього випадку я зареклася більше не залишати дитину з бабусею. Навіщо мені ці скарги та скандали? Василина проситься до бабусі, бо вона має кота, але я розумію, що нічим хорошим це не закінчиться.

Проте вирішила ще раз спробувати — раптом мама якісь висновки зробила. Ага. Мама дзвонила з приводу та без. Коли я прямо запитала її, чи приїхати за Василиною, вона сказала, що сама впорається.

Мені набридли ці американські гірки. Мама мені тріпає нерви, а потім знову просить відпустити онучку з ночівлею. Досвід невдалих експериментів спонукає мене до того, щоб зав’язати із візитами.

Розмовляти марно — мама вдає, що розуміє все, а потім знову все по новій. Мало того, вона вважає, що я їй дякувати повинна за те, що вона вказує на мої помилки у вихованні та розвитку дочки.