Спочатку я намагалася пояснити Ігореві, що так, як раніше, вже ніколи не буде. Так, зараз центр мого Всесвіту – це син, і я вважаю це нормальним. Крім того, крім цілодобового заколисування, годування та купання, я продовжую займатися домашніми справами.

Я ніколи не прошу чоловіка помити посуд чи приготувати сніданок. А потім він ображається, що я засинаю ще в дорозі до ліжка. Але ж я цілодобово стою на ногах. Я ж мушу колись відпочивати!

Нещодавно в Ігоря взагалі дійшло до маразму: він розповідав мені смішну історію, що сталася з одним із його співробітників. У середині оповідання я почула, як у сусідній кімнаті прокинувся наш малюк і почав плакати.

Звичайно, я відразу ж побігла до нього. Після цього Ігор висловив мені цілу хвилю претензій, що мені нецікаво все те, що він мені розповідає.

– Тобі б вічно пелюшками займатися, більше тебе нічого не цікавить. Навіть книжок про виховання цілу гору накупила – буркнув чоловік.

– Так, зараз дитина – це моє життя. Взагалі, я сподівалася, що це і тебе стосується – відповіла я.

– Але у своїй гонитві за званням «Матері року» ти забула про моє існування. Я – чоловік зрештою! Мені теж потрібна увага та близькість – не вгавав Ігор.

– А я – жінка, і тягну на собі багато обов’язків. Щось я не пам’ятаю, щоб ти після роботи запропонував попрасувати білизну або випрати свої сорочки, а на це теж потрібно витрачати сили – парирувала я.

– Взагалі я ходжу на роботу і заробляю гроші, а ти їх тільки витрачаєш і нічого не даєш натомість – продовжував чоловік.

– От і йди до тієї, хто тебе приголубить – огризнулася я. – Нехай вона тобі дає щось замість грошей.

Ігор насправді пішов. Як виявилося, він попросився переночувати до матері, але та, почувши причину сварки, не пустила його. Після цього чоловік влаштувався у себе на роботі. Він спить на офісному дивані та користується службовим душем.

Скільки це триватиме – я не знаю. Мабуть, чоловік чекає, що я прийду до нього з вибаченнями і одразу виконаю всі його бажання. Але, як на мене, його поведінка – на рівні дитячого садка.

Я думала, що в мене одна дитина, а виходить, що треба виховувати двох. Сподіваюся, що чоловік усвідомлює всю дурість ситуації, що склалася, тому що розлучати сина з батьком і подавати на розлучення мені б не хотілося.