В нас з чоловіком є єдина дочка, якій від народження я приділяю велику увагу. Мені навіть довелося перейти на підприємстві на неповний робочий день, щоби більше часу проводити з дочкою. Я вважала своїм обов’язком контролювати канали, які вона дивиться, вибирати їй одяг, допомагати з уроками тощо.

У кожної дитини мають виробитись правильні орієнтири. Якось я прийшла з роботи раніше і побачила, що двері в кімнату Соні ретельно прикриті. Зазвичай, вона цього не робить. Тому я одразу ж увійшла до дочки і побачила у неї в гостях іншу дівчину. Це була Аліса.

З першого погляду було видно, що вона абсолютно комфортно почувається у чужій квартирі. У її руках були речі Соні, вона сиділа на чистому, заправленому ліжку, ігноруючи стілець, і анітрохи не зніяковіла, побачивши мене. Вона виглядала досить вульгарно, вже користувалася косметикою, і з першого погляду було видно, що батьки не надто намагалися навчити доньку ввічливості.

Мої побоювання підтвердилися: Аліса виховувалась у неблагополучній сім’ї. Батьки не надто займалися дівчинкою і не завжди знали, де вона ночує. Аліса могла поїхати до бабусі, не попередивши батьків або залишитися в однокласниці.

Подруга моєї дочки легко хамила дорослим, брехала, але при цьому Соня завжди була на її боці. Мені дуже хотілося обмежити спілкування своєї дитини з Алісою, але я розуміла, що тільки настрою її проти себе. І при цьому моя дочка ще навіть не вступила до підліткового віку.

Я порадилася з чоловіком, але той лише махнув рукою, він вважав, що це тимчасова проблема. Наша дочка подорослішає і в усьому розбереться. Просто в неї настав період, коли друзі стали важливішими за сім’ю. Але чому? Я все ж таки зважилася звернутися за порадою до психолога.

Перше, що я зрозуміла після спілкування з фахівцем, – Аліса давала моїй дочці те, чого вона потребувала, але не отримувала від мене. Я згадала її постійну фразу у відповідь на мої претензії: ”

На відміну від тебе, вона мене розуміє, з нею цікаво!”

Виявляється, в особі Аліси у мене з’явилася суперниця, риси характеру якої подобалися моїй дочці. Які саме? Сміливість, товариськість, впевненість у собі, рання самостійність. І ще (це другий момент, який я зрозуміла), друзі важливі для наших дітей для їх розвитку. Вони обирають тих, у кого хочуть чогось вчитися. І не тільки добрим речам, на жаль. Я завжди встановлювала у сім’ї правила, але тепер Соня явно хоче вирватися з-під мого впливу та встановити власні.

І нарешті, третє: чим більше я відкрито конфліктуватиму з дочкою, тим міцнішим буде її зв’язок з Алісою. Усі мої негативні фрази на адресу 13-річної дівчинки Сонею сприймаються як причіпки.

Я вирішила перелаштуватись: менше лізти з критикою, не нав’язувати свою присутність. Може, мій чоловік має рацію? Наша Соня у всьому розбереться? Але мені все ж таки хотілося зрозуміти, чим Аліса “взяла” дочку. У всякому разі, нам пощастило: у жодних серйозних провинах 13-річна дівчинка не була помічена. Вже добре!

Вкотре прийшовши додому, виявила, що Соня гостя. Я подивилася на себе в дзеркало і постаралася надати обличчю більш привітний вираз. Відчинивши ненароком двері, весело промовила:

“Привіт, молодь! Ой, Алісо, у тебе нова зачіска? Класно! Може, Сонечка, і тобі так постригтися?”

Це “щось” на голові називалося б, напевно, найкреативнішою на світі асиметрією. Я побачила в очах моєї дочки легкий переляк.

“Ага! До таких змін Соня ще не готова? А їй, цікаво, подобається зачіска Аліси?” – промайнуло у мене в голові.

До речі, спостерігаючи за своєю дочкою, я зрозуміла, що її приваблює анімація. Ми з чоловіком знайшли для неї навчальну студію, де займаються дітьми. А Аліса з’являється в нашому домі все рідше. Вона виявилася не такою вже поганою дівчинкою, просто їх із Сонею мало що пов’язує.