“Не забувайте про своїх батьків, їм це так важливо”, – зітхала старенька бабця

Я все життя прожила в Хмельницькій області. Виростила трьох дітей. Нині мені 68 років. Начебто не почуваюся старенькою, намагаюся не надавати значення болячкам, але відчуваю, що ще кілька років і здам позиції остаточно.

У мене зараз безліч вільного часу. Могла б сидіти з онуками, та тільки нікого з рідних не лишилося в моєму містечку. Старша донька виїхала до Англії ще 13 років тому. Двічі вийшла заміж, двоє дітей. До мене приїжджає дуже рідко. Востаннє її та онуків бачила п’ять років тому. Вся у справах: робота-дім-робота…

Син працює у Києві. Приїжджає раз на пару років. Зазвичай на січневі свята. Він теж має дітей. Цих онуків я також бачу дуже рідко.

Молодша донька вийшла заміж за українця, але живуть зараз у Польщі. У них там якийсь маленький бізнес. Дітей поки немає. Іноді приїжджають у гості. Востаннє гостювали минулого літа. Зупинилися на кілька днів. Так хотілося, щоб вони пожили в мене трохи довше, але мають плани, справи. Та й ніби дуже їм цікаво сидіти із старенькою бабцею в квартирі.

Зазвичай я говорила з дітьми через Скайп, але взимку він щось не працював у мене я не могла ні з ким поговорити. Половину пенсії витратила на телефонні розмови. Ні-ні та й подзвониш сама. Так хочеться голос рідненький почути…

Шкода, що ми так мало часу приділяємо рідним. Сама була молода — розумію… Коли діти були маленькі, то виходило з ними проводити вкрай мало часу, а тепер їм уже ніколи. Іноді так самотньо… І діти є, та тільки дзвонять дуже рідко. Так хочеться почути ввечері доньок та синочка.

Не витримаю – подзвоню сама. А по голосу чую, що їм ніколи, поспішають кудись. Так хочеться, щоб діти самі іноді дзвонили та сказали: “Мам, у мене все добре”. Більшого не треба. Зателефонуйте своїм рідним. Просто так. Їм буде приємно.

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!