В нашій сім’ї зараз працюю тільки я. Після народження другої дитини склалося так, що в декреті лишився мій чоловік. Та думаю зараз це не нова річ для багатьох сімей. Оскільки моя кар’єра стрімко йшла в гору й заробляти я почала більше, ми зважено пішли на таке рішення. Та й чоловік сам був не проти, бо дітей від дуже любить, як і вони його.

Тільки є один маленький мінус – він дозволяє їм все, чого б я нізащо не дозволила, втілює в життя всі найбожевільніші мрії та ідеї. Й нещодавно діти вигадали чергову “забавку”.

Приходжу я додому з роботи, така втомлена, що тільки й мрію зняти взуття й впасти на ліжко, щоб швидше закінчився цей день. Заходжу у вітальню й спостерігаю наступну картину: на підлозі розсипано 5 кілограмів цукру та дві упаковки борошна. Як мені пояснили – пляж. Немає ж великої різниці між піском та цукром з борошном)

Посеред кімнати миска з водою – море, й два маленькі тюлені, покупалися, й лягли засмагати. А на дивані, мов на вежі сидить рятувальник (тато), й спостерігає, щоб тюлені наші не потонули…)))