Я прожила довге, але нічим не примітне життя. У 90-ті роки я залишилася молодою вдовою з маленькою донькою Галею на руках. З того часу я постійно крутилася як білка в колесі, працюючи на двох-трьох роботах, не бачачи світла білого.

Жили ми, як і багато хто на той час, у комуналці. Добре, що сусіди були добрі. Вони періодично наглядали за моєю донечкою і навіть допомагали з речами та взуттям для неї.

Наш гуртожиток знаходився в самому центрі міста і вже на початку 2000-х він сподобався якомусь бізнесменові. У результаті нас усіх розселили по околицях, але замість кімнати в комуналці ми отримали повноцінне однокімнатне житло.

Почався новий важкий період: треба було відремонтувати та облаштувати порожню квартиру. Щиро кажучи, все своє життя я тільки біжу: то на роботу, то на іншу роботу, то додому.

Відпочивати та насолоджуватися життям я почала вже на пенсії. І зараз мені 62 роки. Я підробляю гардеробничкою і отримую пенсію. Дочка давно стала самостійною та з’їхала від мене.

Загалом, на хліб з маслом мені вистачає, тож у постійному життєвому бігу потреба відпала. Я почала гуляти в парку, ходити в кіно та театр, відкрила для себе цікаві музеї і навіть записалася на комп’ютерні курси. Хоч би як банально звучало, моє життя почалося саме на пенсії.

Після того, як я освоїла комп’ютер, дочка віддала мені свій старенький ноутбук. Я відкрила для себе Інтернет та сайти знайомств. Там я зустріла свого Олексія Павловича.

Йому 67 років, він теж удівець і з інтелігентної сімʼї. Ми часто гуляли з ним і ходили до театру. Я знала, що подобаюся йому і запропонувала жити разом. Він же у відповідь дістав обручку і зробив мені офіційну пропозицію.

Галя чудово знала про наші стосунки з Льошою і навіть казала, що рада за мене. Тоді мені здавалося, що вона щиро говорить. Але ось новину про майбутнє заміжжя донька сприйняла в штики:

– Мамо, ти у своєму розумі? Куди тобі заміж, у твоєму віці?

– А що, тільки Пугачовій можна, а мені не можна? І з якого милого вік став перешкодою для шлюбу? – обурилася я.

– Ох, мамо, де Пугачова та де ти? Ось насмішила мене! Краще молитви вчи, у твоєму віці вже настав час, – порадила мені дочка, закочуючи очі.

Мало того, Галя сказала, щоб я щоранку перевіряла, чи дихає мій коханий. Їй здалося, що це смішний жарт. А мені після цих слів стало боляче та прикро.

Я розраховувала на підтримку з боку єдиної рідної людини, а отримала ніж у спину. Ми з Льошою вирішили, що все одно зіграємо невелике весілля, хоча Галя сказала, що на церемонію не прийде. Що ж, це її рішення. Можливо, я б і сама не хотіла її бачити на своєму весіллі.