У дочки з’явився хлопець, а я про це дізналася практично останньою
Дочка моя завжди була дуже тихою дитиною, від якої я жодного разу не чула поганого слова чи неповажного тону в чийсь бік.
Незважаючи на те, що у неї є невгамовний молодший брат Ігор, який був повною протилежністю сестри, Світлана практично ніяк не реагувала на його крики та спроби посваритися.
Ще в школі, буквально з першого класу стало зрозуміло, що дівчинка дуже швидко і добре запам’ятовує будь-яку інформацію, враховуючи те, що я жодного разу з нею не займалася.
І це не тому, що я погана чи лінива мати. Ні. Просто Свєточка завжди сама робила своє домашнє завдання, намагаючись самостійно все зрозуміти та запам’ятати. А від сторонньої допомоги завжди відмовлялася.
На кожному зборі я чула, яка моя дочка молодець, як добре вчиться і що решті потрібно на неї рівнятися.
Саме тому з багатьох предметів Світлану відправляли на олімпіади. Не лише шкільні, а й міські, де вона, хай і не завжди, але періодично посідала призові місця.
Підлітковий період дочки теж пройшов тихо. Особливо якщо порівнювати з Ігорем, якого штормило тільки так. Син тоді, не спитавши дозволу і навіть не попередивши, пофарбував волося.
Світлана тоді не надто здивувалася вчинку брата, бо знала про його давню мрію. Тому донька була єдиною, хто відразу ж прийняв новий образ брата, не сказавши йому жодного слова, за що Ігорчик був їй дуже вдячний.
Закінчивши школу на відмінно і отримавши медаль, дочка вступила на економічний факультет, а саме на бухгалтера. Ще тоді, коли вона була молодша, я розуміла, що їй вже дуже подобається математика та економіка, яка з’явилася пізніше. Тому вибором Світлана не була здивована.
Я знала, що дочка і в інституті буде прекрасному вчитися, тому не дуже переживала з цього приводу. А ось усі мої нерви йшли на сина, якого, як і раніше, продовжувало кидати з крайнощів у крайність. Займаючись Ігорем і постійно сварячись з ним, я, здається, пропустила дуже важливий момент у житті Свєти.
Цього року вона перейшла на третій курс в інституті, і тільки зараз я дізналася про те, що в неї, виявляється, з’явився хлопець. І не просто хлопець.
Мені, наприклад, завжди подобався її однокласник – Вова. Милий хлопчик, такий самий відмінник, який тягався за донькою ще із середніх класів. Але вона, чомусь, ніколи не звертала на нього уваги, адже він поступив туди ж, що й вона – на бухгалтера.
Тому, коли я почула, як Світлана з кимось розмовляє по телефону, кажучи, що дуже любить, то дуже здивувалася. Раніше ми ніколи не мали секретів один від одного. А тут виявляється, що є.
Того ж вечора я підняла цю тему в нашій розмові за вечерею. Дочка була здивована тим, що я звідкись дізналася про це, але погодилася з тим, що я та чоловік повинні з ним познайомитись.
І тут я дізналася, що вони у стосунках не пару місяців, ну чи рік. Ні. Вони у стосунках три роки!
Світлана та чоловік ще довго заспокоювали мене, кажучи, що нічого в цьому немає. Але я вважаю інакше! Приховувати від матері хлопця, з яким у неї все серйозно? Як так то?! Але потім я дізналася, з чим це було пов’язано.
Зустріч відбулася вчора, і я ще з ранку почала готуватись до зустрічі особливих гостей. Приготувала, накрила на стіл, одяглася пристойніше, адже в халаті не зустрінеш можливого майбутнього родича, а точніше зятя.
Якщо чесно, я очікувала побачити Вову, ну чи когось схожого на нього, адже мені завжди чомусь здавалося, що Свєті саме такі повинні подобатися. Але я помилилась.
На порозі мого будинку стояв зростом під два метри чоловік з густим довгим волоссям, яке ще трохи і було б такою ж довжиною, як і в дочки.
Станіслав, як і сам представився, був точною копією тих, кого у народі зазвичай називали байкерами. І як виявилося, він ним і був.
Одягнений у все шкіряне, Стас, знявши куртку, сів за стіл. Тут я й побачила його величезну кількість найрізноманітніших та різнокольорових татуювань, якими повністю були покриті руки чоловіка.
Світлана тоді відразу зрозуміла, чому я змінилася в обличчі, і спробувала змінити тему. Але не найкращим чином, адже мова йшла про кар’єру. Стас, влаштувавшись зручніше, і практично нічого не з’ївши, сказав, що працює кухарем, а також підробляє майстром тату.
Зізнатись чесно, я була здивована. Байкер… І кухар-татуювальник. Не найпопулярніше поєднання.
І познайомилися вони, виявляється, саме в тому ресторані, де працює Стас. А йому, на хвилинку, тридцять три роки. Вже ввечері я казала дочці, що у них дуже велика різниця у віці. Та й інтересів, напевно, спільних також немає.
Свєта затялася, сказала, що якось вони ладнають всі ці три роки. А потім вона і зовсім приголомшила мене, сказавши, що Стас зробив їй пропозицію. І вона погодилася.
Як би я не намагалася її вчора переконати, дочка, ні хвилини не роздумуючи, відмовилася почекати з весіллям, яке має бути наприкінці квітня. І я про це дізналася чи не остання!
А сьогодні вранці Світлана зібрала речі і переїхала до Станіслава, сказавши, що на весілля ми всі обов’язково маємо прийти. І прийдемо, куди ж ми подімося. Але змиритися з вибором дочки я не можу, спробую ще раз з нею поговорити, можливо, одумається.