Дітьми можна пишатися. Можна розповідати про їхні успіхи. Розповідати кумедні та милі випадки, передавати цікаві слівця – все це можна. Але є речі, які можуть дітям зашкодити, так вважалося з давніх-давен. І треба відчувати межу між гордістю, похвалою, доброю розповіддю та хвастощами.

Хвастощі – це надмірне, зайве вихваляння, з метою підняти себе і принизити інших. Вихваляння можна пробачити дітям, але хвастощі дітьми призводить до сумних наслідків.

Усі сюжети життя є у міфах, про це писали великі філософи. Міф про Ніобу, яка хвалилася дітьми, сумний. Ніоба народила багато дітей, діти виросли здоровими та красивими. І мати голосно похвалялася цим перед богинею Літо, яка мала лише двох дітей: Аполлона і Артеміду.

Скінчилося все плачевно. Всі діти Ніоби були вбиті дітьми богині, – щоб не кортіло хвалитися. Дуже похмурий міф. Про хвастощі і заздрість богів.

Коли вихваляються дитиною, можуть викликати в інших негативні почуття: заздрість, відчуття обділеності, образу, приховану злість. Власне, мета хвастощів саме в цьому: піднятися за рахунок інших. Але ці “інші” можуть виявити свої негативні почуття у діях чи уявних побажаннях.

Дитина не винна, що нею хвалиться. Що направо-наліво трубять про її надзвичайні успіхи, міцне здоров’я, красу, демонструють її дорогі іграшки та одяг. Дитина стає тепер мішенню для чужої уваги. Недоброзичливої ​​уваги, часто.

Особливо небезпечно хвалитися дітьми перед бездітними людьми, які страждають на неможливість мати дітей. І перед батьками, які мають проблемних дітей. І не тому, що ці люди зроблять погане або побажають зла, а тому, що це порушення моральних законів. А за порушення покладено покарання – позбавлення переваг.

Хвалитися здоров’ям перед нездоровим, розумом – перед тим, у кого є поки що затримка розвитку, спортивними досягненнями перед слабеньким, достатком – перед бідним, щасливою сім’єю і родичами, що люблять, тим, хто цим обділений – це недобре, неправильно і небезпечно.

Хвастощі від доброї розповіді про своїх дітей відрізнити дуже просто: чи є намір зачепити інших? Чи повна байдужість до чужих почуттів? У тому числі, до почуттів своєї дитини? Якщо є, це хвастощі. І можна накликати на свою дитину випробування та неприємності. Та й характер дитини можна зіпсувати, отже, і долю.

Той, хто любить, хвалить помірно і гідно. І не розказує зайве. І точно знає, де можна розповідати, а де – не можна. Вихваляються, коли немає істинної любові. І позбавляють батьківського захисту, вихваляючись, – бо самі виявляють слабкість та інфантилізм. Про це слід пам’ятати.

Ганна Кірʼянова