Чомусь думка, що жінка похилого віку тільки й мріє, щоб онуками зайнятися, досі живе в головах. Здебільшого в головах тих, хто заводив дітей із претензією, що всі тепер мають до їхніх ніг життя покласти. Але хіба мами не дочекалися дембеля, провівши дітей у доросле життя? Чи не мають право на похід у театр, коли їм зручно?

Я виростила своїх двох дітей одна. Віддувалася і за маму, і за тата, і за обох дідусів та бабусь. Аліменти чоловіка були настільки символічними, що не кожного місяця приходили. Батьки буркнули мені: “Бачи очі, що купували”. Батьки колишнього були в його новій сім’ї, наявність колишніх онуків воліли забути.

Моя рідна мама при нашій появі відразу лягала з компресом на голові і скаржилася, що їй погано. У неї справді здоров’я не дуже, тому нам з батьком вона стала третьою дитиною, навіть до стоматолога її потрібно було водити, бо вона не розуміє нічого…

У цій ситуації я категорично відмовлялася від допомоги тата, відволікає маму на себе, у мене грошей не просить — уже добре. Працювати я звикла. Так і пройшла молодість у дірявих чоботях.

Тепер злізли з мене.

Донька з хлопцем живе, син одружився.

І я можу витратити зарплату на зручне взуття нарешті. Вперше у житті на море з’їздила. Записалася в художку, мрія моя, пензликів накупила, малюю.

Я сподівалася, діти виростуть, зрозуміють, чого мені вартувало їх виростити, але вони впевнені: “тоді” час був інший і мені не було важко. І що я тільки мрію продовжити вахту вже з онуками. Син із невісткою підкидають мені онучку на всі вихідні, часто з нічною. А іноді й на тижні. Я цю дівчинку обожнюю, але й собі часу хочеться, а сил уже не так багато. Якщо просиджу з нею, наступного дня не можу змусити себе в художню школу піти.

Стала їм з невісткою пояснювати, що теж працюю, що вихідні мені й самій потрібні, не лише вони можуть відпочивати. Тим більше, що їх двоє, можна розподілити навантаження, дівчинка вже велика, можна домовитися відпустити маму в салон або тата на лижі. Але у відповідь:

– Як? Вам не хочеться побути з онукою? Ви її більше не любите?

Ну, що за маніпуляція! А їхні натяки, мовляв, вистачить працювати, відпочивати час. Тільки відпочиватиму я з дитиною 24/7. А із сучасними дітьми одні обов’язки, а влади жодної. Карати за витівки не можна, повчати не можна.

І тут донька радісну звістку повідомила:

– Мамо, тепер ти точно звільнишся! Я вагітна! Май на увазі, ми тебе не покинемо, ти нам дуже потрібна.

Та куди ж подітися…