Проблема залежності від мультиплікаційних фільмів знайома багатьом батькам сучасності: діти люблять подивитися якийсь мультсеріал знову і знову. Мами борються зі спокусою включити дитині телевізор та трохи відпочити, зайнятися своїми справами. Виходить замкнене коло, розірвати яке без криків та істерик не виходить. Так сталося й у нашій родині.

Васильку було майже чотири, коли в нього вибухнула справжня мультзалежність. Він весь час вимагав увімкнути йому серіал, якщо я відмовлялася – падав і плакав, довго не заспокоювався. Ми спробували багато способів допомогти йому: Ховали телевізор і планшет. Багато гуляли. Збирали “Лего”. Раніше лягали спати. Їздили на природу.

Нічого не допомогло, він все одно вимагав, а якщо відмовляла – закатував істерику. І зовсім випадково я виявила хитрий спосіб позбавитися мультиплікаційної залежності.

Якось уранці Василько сів подивитися 412 серію “Лунтика”. Вона мала дивну назву “Тільки одну серію” і була присвячена серіальній залежності коника Кузі. Сюжет такий: Коник захопився багатосерійним фільмом про Колобка, замкнувся вдома і не відривався від екрану ні вдень, ні вночі.

На 134-й серії герой виявив, що під дією серіалу роздмухується і перетворюється на величезну зелену кулю. Куля несамовито стрибала по кімнаті.

Кузя злякався не на жарт, але Колобок його заспокоїв. Мовляв, я сам колись був коником, але після перегляду серіалів став Колобком – надувся. І нормально живу. Тут стало зрозуміло, що роздутий коник – це просто сон.

Кузя прокинувся в жаху, і друзі насилу його переконали, що йому все наснилося. На сина подіяло Син сприйняв все, що трапилося вкрай серйозно, сам вимкнув телевізор і сказав, що йде грати, що далі дивитися мультики і роздмухуватися він не має наміру.

Хлопчик не на жарт стурбувався своїм зовнішнім виглядом та розміром живота, запідозривши, що захоплення мультиками може якось позначитися на ньому. Ми трохи обговорили із ним цю проблему. Я його заспокоїла, що можна іноді дивитися 1-2 мультика щодня без побоювань роздутися. Якщо він буде дотримуватися помірності, то нічого не станеться.

– А якщо я дивитимусь і вранці і ввечері? – спитав син.

– Ну тоді є ймовірність, що роздуєшся, – відповіла я, вчинивши, звичайно, непедагогічно.

– А що робити, щоб не роздмухатись?

– Треба зробити якісь фізичні вправи і погуляти.

З тих пір син дивиться мультики щодня і нічого не випрошує. Після перегляду він іде пострибати на батуті, щоби не роздутися.

На всякий випадок. І жодних істерик. Просто, щоб бути у формі, син не дивиться на мультики. До речі, цей лайфхак використала і дружина мого брата, вихователька щодо своєї 3-річної доньки.

Результат аналогічний: дитина подивилася мультфільм, все зрозуміла і сама регулює час перебування перед планшетом або телевізором. Вона порадила цей спосіб батькам у дитсадку, і у всіх вийшло. Можливо, і вам буде корисно.