Як і завжди, я везла дітей у садочок. Це був звичайний для мене ранок. Ну, я так думала. Після цього мала ще справи у місті тож сіла у тролейбус та й поїхала. Навпроти мене сидів хлопчик. Через деякий час я звернула увагу, що він нервується, озирається і ось-ось розплачеться. Запитала в нього, що сталося, на що він відповів, що пропустив свою зупинку.

Так, то ми вже проїхали дві зупинки від школи, припустимо, №1. Люди, які сиділи поруч, почали радити йому на наступній зупинці виходити і по прямій бігти до школи. Дитина ще більше губиться і плаче. Я зрозуміла, що не можу його залишити і не так уже й поспішаю у справах. Запропонувала довести його до школи і хлопчик погодився.

Разом вийшли на наступній зупинці, я взяла його за руку, і ми швидким кроком почали повертатися до школи №1. По дорозі познайомилися, хлопчика звали Олег і він навчається у 1Б класі, виявляється бабуся посадила його на тролейбус, а вийти та дійти до школи він мав сам.

І тут почалося найцікавіше, ми підійшли до школи, я питаю: “Тебе довести до класу чи ти сам?”. А він знову починає плакати і каже, що то не його школа. Я навіть сама розгубилася. Запитую, в якій школі він навчається – відповідає, що не знає. Я починаю розпитувати, чи є телефон, пам’ятає чи записаний десь телефон батьків, чи знає свою адресу. На все відповідь “НІ”. У мене в голові почали проноситися думки, що настав час викликати поліцію… Стоп!

Зрозуміла, що сама рознервувалась і отупіла. Запитала дозволу залізти до нього в рюкзак і знайшла зошит, на якому написано номер школи. Ця школа, припустимо №2, знаходиться чорт знає де! На транспорті доїхати можна тільки з пересадкою або йти дуже далеко. Викликала таксі, і ми прямо доїхали до школи. Поки вела його до класу, намагалася розповісти, що не можна з незнайомими дядьками та тітками (як я) наступного разу сідати в машину, але він від радості, що знайшлася школа мене схоже не чув.

Прийшовши до місця призначення я викликала вчительку, розповіла історію. На що вона мене дуже здивувала тим, що виявляється їй зателефонувала мама хлопчика і сказала, що якась жінка (я чи що?) приведе Олега.

Загалом, у мене така думка, що мама дитини їхала разом з нами і побачила, що я веду її дитину. Як можна було не вискочити на ходу з транспорту та не побігти нам у слід?…