Скільки років ми вже разом, чоловік у житті не зізнавався, що може взагалі кран на кухні включити. Готувати ще допоможе, а як мити посуд — він відразу котик, лапки в нього.

Але якось ми запізнювалися до його друзів на шашлики, а він так хотів у лазню! А я вперлася: поки вдома прибирання не закінчу і посуд не перемию, нікуди не їду. Бракувало ще з відпочинку повернутися до гори закислого посуду.

Він подивився, скривився, каже: ти так годину возитися будеш.

– Ну, не за годину, — вибухнула я, — є в тебе швидкий спосіб? Посудомийку не купуєш, сам не миєш, спасибі сказав би.

– Ну, є, — зітхнув він.

У мене технологія, як у всіх: струсити з тарілки залишки їжі, змочити її, помити губкою, обполоснути, перекласти на сухий рушник. Взяти таку…

Чоловік забрав у мене губку, зробив проріз, на кшталт конвертика. Склав тарілки стопкою і поніс їх у ванну. Я за ним.

– Ти що задумав?

– А де гель?

Засіб для посуду закінчився, тому він засунув у проріз губки шматочок мила і ще підлив рідкого мила для вірності. Розклав по поверхні ванни весь посуд, облив із душа, щоб змочити. Потім по черзі пройшовся по кожній тарілці губкою, що рясно піниться, ще раз сполоснув з лійки і зібрав чистий посуд. Вручив мені всю стопку:

– Ну що, поїхали?

Виявляється, він завжди так робив, коли я у відрядженні. Але не зізнавався, навіщо? Краще вже я помию…