Причта про те, що ніколи не варто здаватися

Причта про те, що ніколи не варто здаватися

Мудра і мотивуюча притча, хоча вона й нагадує трохи притчу про віслюка в колодязі, але її суть в іншому:

Жили-були дві жаби. Були дружили й мешкали в одній канаві. Тільки одна з них була хороброю, сильною, веселою, а інша – ні те ні се: боягузлива, ледача, багато спала. Але вони жили разом, ці жаби. І ось одного разу вночі вони вийшли погуляти. Ідуть собі лісовою дорогою і раптом бачать: стоїть будинок. А біля будинку льох. І пахне з нього дуже смачно: пліснявою пахне, вогкістю, мохом, грибами. А це саме те, що жаби люблять.

Ось забралися вони скоріше у льох, почали там грати та стрибати. Стрибали, стрибали і ненароком звалилися в горщик зі сметаною. І почали тонути. А тонути їм, звісно, ​​не хочеться. Тоді вони почали борсатися, почали плавати. Але цей глиняний горщик мав дуже високі слизькі стінки. І жабам звідти не вибратися. Та жаба, що була ледаркою, поплавала трохи і думає: “Але мені звідси не вибратися. Навіщо ж я даремно борсатимуся? Тільки мучитися дарма. Краще я відразу потону”. Так вона подумала, перестала борсатися – і втопилася.

А друга жаба була не така. Та думає: “Ні, братики, потонути я завжди встигну. Це від мене не втече. А краще я ще борсаюся, ще поплаваю. Хто його знає, можливо, у мене щось і вийде”. Але тільки – ні, нічого не виходить. Як не плавай – далеко не відпливеш. Горщик маленький, стінки слизькі – не вилізти жабі зі сметани. Але все-таки вона не здається, не сумує. “Нічого,— думає,— поки сили є, борсатимуся. Я ще жива, значить, треба жити. А там – що буде! І ось з останніх сил боролася хоробра жаба зі своєю смертю. Ось вона й пам’ять почала втрачати. Ось захлинулась. Ось її на дно тягне. А вона й тут не здається. Дриґає лапками і думає: “Ні! Не здамся!”

І раптом – що таке? Раптом вона відчуває, що під ногами в неї вже не сметана, а щось тверде, щось таке міцне, надійне, подібне до землі. Здивувалася жаба, подивилась і бачить: ніякої сметани в горщику вже немає, а стоїть вона на грудці олії. “Що таке? – думає жаба. – Звідки взялося тут масло?” Здивувалась вона, а потім здогадалася: адже це вона сама лапками своїми з рідкої сметани тверду олію збила. “Ну ось, – думає жаба, – значить, я добре зробила, що відразу не потонула”. Вистрибнула з горщика, відпочила і помчала до себе додому, в ліс.

Головна мораль цієї притчі в тому, що не варто здаватися, навіть коли складається враження, що нічого не вийде. Не завжди виходить так, як ми плануємо, проте може вийти навіть краще, але іншим способом.

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!