Зворушлива притча про справжнє кохання

Це був звичайний клопіткий ранок, коли приблизно о 8:30 літній чоловік, років 80-ти, прийшов зняти шви з великого пальця його руки. Було видно, що він дуже поспішає, і він сказав трохи тремтячим від хвилювання голосом, що в нього важлива справа о 9-й годині ранку.

Похитавши головою, я попросив його сісти, знаючи, що всі лікарі зайняті і їм зможуть зайнятися не раніше ніж за годину. Однак, спостерігаючи, з яким сумом в очах він раз у раз поглядає на стрілки годинника, в мені ніби щось співчутливо тьохнуло — і я глянув на свій розклад, в мене не було наразі інших пацієнтів, тому вирішив сам зайнятися його раною.

Обстеживши палець, я побачив, що ранка встигла добре зажити, і порадившись з одним із лікарів, взяв необхідні інструменти для зняття швів і медикаменти для обробки рани. Коли я працював над його пальцем, ми весь час розмовляли. Я не втримався і спитав у нього:

— У вас, мабуть, призначена важлива зустріч, якщо ви так поспішаєте.

– Ні, не зовсім так. Мені треба встигнути до лікарні погодувати мою хвору дружину. Тоді я спитав, що з нею. І літній чоловік відповів, що у неї, на жаль, виявили хворобу Альцгеймера. Час за розмовою пролетів непомітно і я саме закінчив з його пальцем та обробив рану. Поглянувши на годинник, я запитав, чи хвилюватиметься вона, якщо він трохи запізниться. На мій повний подив, мій співрозмовник сказав, що вона, на жаль, не впізнає його останні п’ять років.

— Вона навіть не знає, ким я їй приходжусь, — похитавши головою, додав він.

Здивований, я вигукнув: — І ви все одно ходите туди щоранку, попри те, що вона навіть не знає, хто ви? Він усміхнувся і по-батьківському поплескав мене по руці, відповів: — Вона не знає, хто я, зате знаю, хто вона.

Previous Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!