Бувають жарти  по некрасиві чи кумедні прізвища, такі, над якими всі кепкують. Ось у мого хлопця саме таке. Але з ким не буває, він цього прізвища сам не обирав.

На початку стосунків я зі своїми друзями підсміювалася над його прізвищем, але звісно по-доброму, без сарказму та грубощів. А потім з’явилися розмови про весілля та сім’ю.

Він заговорив про прізвище, а я сказала, що це вже давно застаріла традиція. Запропонувала залишитися кожному зі своїм прізвищем, мовляв “навіщо ускладнювати, мені моє прізвище подобається, а тобі – твоє. Нічого страшного не станеться, якщо ми так і залишимо. Вже 21 століття на вулиці, а зміна прізвища це тільки формальність. Головне – це наше кохання”.

І я дійсно так вважаю, але водночас не можу зізнатися, що мені його прізвище не дуже до вподоби.

На цьому ми закрили цю тему на деякий час, але пройшов час і весілля перестало бути тільки мрією. Хлопець зробив пропозицію й стояв на тому, аби я взяла його прізвище. Тоді вперше довелося зізнатися, що я не хочу цього робити, тому що його прізвище мені “не підходить”. Дивно, але він дійсно не бачив нічого кумедного у своєму прізвищі. Але повірте, всі сміялися, а він не розумів.

Що мені було робити? На той час я була вже вагітна першою дитиною і боялася залишитися матір’ю-одиначкою, через якусь дрібницю. А він своєю чергою мені чітко сказав “Моя дружина повинна носити моє прізвище, або ніякого весілля”. Тоді я ще подумала, чи це не шантаж. Бо ж він знав, що я вагітна, й все одно поставив мені ультиматум: або залишайся зі своїм прізвищем, або весілля.

Й відтоді розмов на цю тему в нас не було. Вже пройшло понад 5 років з того часу, ми щасливі у шлюбі, в нас двоє діток, й у всіх його прізвище. Чи шкодую я? В цілому ні. Я не шкодую, що залишилася з ним, бо кохаю: він люблячий чоловік і чудовий батько. Але осад від сказаних ним колись слів залишився, і на жаль, я не забуду цього ніколи.

Думаю деколи, як це дивно, що в одній людині одночасно може бути так багато хорошого й одна дрібничка може все зіпсувати.