«Віддаляючись, ми захищаємо себе від страждань, які викликає занадто тісний зв’язок»

«Віддаляючись, ми захищаємо себе від страждань, які викликає занадто тісний зв’язок»

«У Артура Шопенгауера, філософа-песиміста, була своя теорія людських відносин, яку він ілюстрував історією про дикобраза, була у нього така метафора. Він говорив про те, що в любові, та й взагалі в близьких відносинах, – сімейних, подружніх, дружніх – всі ми відчуваємо емоційний дискомфорт і подібні зграї дикобразів, які бредуть по дорозі холодної зимової ночі.

Вони починають замерзати, а для того, щоб зігрітися, їм треба зблизитися, з’єднатися в групу. Вони дуже хочуть цього тепла, прагнуть пригорнутися тісніше, але як тільки сходяться досить близько, ранять один одного своїми жахливими голками. Ці уколи дуже болючі. Бажаючи уникнути цього болю, дикобрази відсуваються один від одного на безпечну відстань, але потім знову замерзають. Тоді вони знову сходяться, знову відчувають уколи і віддаляються.

У нас теж є потреба стати ближчими один одному, але слідом за цим виникає потреба відокремитися – для того, щоб захистити себе від неминучих страждань, які викликає занадто тісний зв’язок.

Шопенгауер не бачив ліків від цього і не думав, що це замкнене коло коли-небудь розімкнеться: він вважав цю особливість інтимних відносин вродженою. Але він припустив, що ті, хто навчиться виробляти своє тепло, зможуть перебувати на самій безпечній відстані від інших «дикобразів». Це не має на увазі життя в ізоляції, це означає не давати себе проткнути.

Мати трохи особистого простору, де можна дозволити собі бути самодостатнім, породжувати своє власне тепло і усвідомлювати свою цінність, свою людяність, – тільки в цьому випадку можна залишатися близьким комусь і не бути уколотим. Шлях до цього і є найважливіший секрет щастя, який я коли-небудь дізнавалася ».

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!