Намагаючись захопити Україну путін зливає частину територій Московії Китаю. Китай давно вважає східну Сибір, практично до Уралу, своїми землями, тимчасово захопленими. Ну, а, приміром, Владивосток – це ж місто слави китайських моряків. При чому, не тільки на словах чи географічних картах.

Китайці поступово захоплюють Сибір шляхом експансії. Свого часу центральні московські ЗМІ приділяли чимало публікацій цій загрозі. Наприклад, в одній з газет вичитав, що у вже згаданому Владивостоці китайці настільки знахабніли, що у відкриті ними розважальні заклади чи заклади громадського харчування росіянам вхід заборонено.

Ну, московським писакам, звісно, мало віри, але, враховуючи крайній націоналізм, котрий сповідують китайці, їхню нетерпимість до інших народів, скажімо, некітайцям в КНР дуже не солодко, усе можливе.

Але перед війною риторика змінилася. Московія почала шукати в Китаї підтримку своєї агресії в Україні. Незадовго до вторгнення московитів на нашу землю з’явилася спільна з китайцями заява щодо недопустимості розширення НАТО.

Перед самою війною путін побував у Пекіні і, звісно, розмова йшла про його майбутню агресію. Вочевидь, заручився деякою підтримкою, бо бачимо, яку позицію займає Китай. Та азіати нічого не роблять за так. Припускаю, що путін дав їм карт-бланш на подальшу експансію до Сибіру і наразі створює сприятливі умови для цього, зокрема, в частині надання життєвого простору. Адже там не порожнє місце. Проживають різні уйгури, буряти тощо.

Так, які питання. На війну їх. Як відомо, проти нас воює так звана усурійська армія (це ж ісконно китайські землі). Тихоокеанська армія (втретє згадаємо про Владисвосток). Гинуть в Україні вихідці з Хабаровського краю (читав, що на китайських картах цей регіон позначений як їхня територія).

Ну а що стосується бурятів, то вони складають третину від загальних втрат московських військ в Україні. Отож, з’являється чимало вільних місць для переселенців з Піднебесної. А, відомо, що там, де з’являється один китаєць, через місяць вже буде сто і далі в геометричній прогресії. Зрештою, це вже не наші проблеми.