Я студентка, навчаюся в іншому місті, тому послугами Укрзалізниці користуюся дуже часто. Відверто скажу, натрапити на менш-більш нормальних попутників у потязі мені дуже важко. Не знаю чи справа у моєму везінні чи в кожного так. Якось, коли я в черговий раз  їхала з навчання додому (навіть купе взяла, не плацкарт, там взагалі жах), теж зустріла “цікавих” людей.

На одній зі станцій до мене підсіла пара похилого віку, з вигляду досить інтелігентні, охайні, викликали тільки позитивні емоції. Та це тільки на перший погляд. Як завжди, перше враження було оманливим. Спочатку вони були досить тихими пасажирами, відкоркували собі пляшечку шампанського, яке провідник неохоче дозволив їм залишити за умови, що все буде культурно.

Після цього вони дістали пляшку горілки, а потім ще одну… Загалом, гуляли ледь не всю ніч, а я намагалася терпіти й мовчки чекати своєї зупинки. Та було чесно кажучи важко, а заснути взагалі неможливо через їхню бесіду, крики та волання. Потім ці ще й запалити цигарки намагалися. Тут я вже просто не витримала.

На прохання припинити цей балаган, приємна з вигляду жіночка глянула на мене злющим поглядом й видала:

– Дівчино, ви тут, взагалі-то не одна!

А й справді…