Не вірю в ворожіння і взагалі боюся всіх цих “дай погадаю, долю передбачу”. Я дуже близько все сприймаю і можу просто сама себе потім накрутити та довести до сліз. Подруги по ворожках їздять, до якихось “бабок” звертаються, а я боюся. А нещодавно був випадок, який мене просто вибив із колії.

Такі “жіночки” в місті у нас блукають постійно – ринками, вокзалами, з купою дітей за подолом. І все б нічого, але прилипають – у буквальному розумінні – зі своїми застереженнями, і поки що хоч щось не виманять, не заспокояться. Подруги мої слабші та ввічливіші, ще зупиняються, якось намагаються тактовно сказати, що не цікавить. А я не можу, мене одразу в жар кидає і серце починає битися. Я завжди від них кидаюся. Не має значення, як це виглядає, боюся, і все.

На тому тижні я пішла проводжати подругу на поїзд, і одна така циганська матуся з купою дітей прилипла до мене. Поки ми прощалися, вона все крутилася поруч, мабуть, чекала. Подруга помітила, мені каже, мовляв, розвернешся і разом із натовпом йди до виходу з перону, від людей не відставай – і норм, проб’єшся.

Але та людей не побоялася. Підійшла до мене і пішла поряд, в обличчя намагається заглянути

– Ти гарна, давай, розповім долю, – і тягнеться до мене.

Я йду далі. Відсуваюсь від неї, бо просто неприємна її дуже близька присутність, і йду. Ні, лізе майже під ноги.

– Є в тебе подруга, дивиться на твого милого, хоче його серце відібрати. Псування хоче навести на тебе, проклясти.

Ага, як же. Іду далі. Вона не відстає. Я вже ловлю на собі погляди перехожих, хтось просто пильнує, хтось співчуває, але чомусь жоден не приходить на допомогу, хоча по мені вже явно видно, що мене трясе.

Циганка за своє:

– Ось бачу, у тебе серце добре, але багато, хто тобі зла бажає. Страждаєш через це.

Вона намагається схопити мене за руку, і тут я просто не витримую та зупиняюся.

– Відчепись! – Кажу.

Гучно, щоб вона замовкла, бо щось бурмоче вже про своїх голодних дітей і почала просити кілька гривень “на хліб”. Я ще голосніше вигукнула, що грошей не дам й пішла. І тут чую її голос мені слідом:

– Та й будь ти проклята!

І в мене, як ноги, підкосилися. Я доїхала додому вся в сльозах, чоловік ніяк не зрозуміє, в чому справа, а я зупинитися не можу, тремчу, реву.

Абияк йому розповіла, що циганка мене прокляла, він “тьху ти, та дурниці, що ти їм віриш”.

А я не можу. В Інтернеті начиталася про всяке, ще страшніше. Думаю тепер про це щодня, чекаю, раптом що станеться…