Якщо чесно, я просто втомилася …
Якщо чесно, я просто втомилася … Я втомилася знаходити людей і втрачати …
Звикати до них … І спостерігати за тим, як вони зникають з мого життя.
Втомилася довіряти, а потім розчаровуватися. Втомилася говорити правду, коли її не чують. Я заплуталася, коли її треба говорити, а коли краще промовчати.
Втомилася вимітати з душі осколки своєю дурною неміцною любові … Втомилася вже переносити перепади від щасливих істерик до виття в подушку … Втомилася тонути в сльозах на кахельній підлозі …
Втомилася ображати улюблених людей, зриватися через дрібниці … Втомилася харчуватися порожніми надіями. Втомилася починати все спочатку.
Втомилася від фрази «все буде добре», коли на ділі нічого не змінюється. Втомилася розповідати, як у мене справи … бо краще вони від цього все одно не стануть.
Втомилася намагатися – люди не цінують добре ставлення. Я не виняток.
Приходити додому. Включати Агент … чомусь в надії, що цей самий буде в мережі. Щоб написати, що скучила, щоб чекати, що ця людина напише. Просто це людська потреба любити і бути коханою. Просто я втомилася розділяти її не з тими.
Просто втомилася від холоду в душі і на термометрі, від голих дерев за вікном і від думок, які, як оголені дроти …
Плюс ця температура ще зовсім не за сценарієм … У такі моменти хочеться себе приспати.
Втомилася.
АЛЕ ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЙТЕ:
Всі втомлюються. Навіть найсильніші. Тільки вони на відміну від інших продовжують йти до мети, мовчки, зціпивши зуби.
