Це абсурд якийсь, якщо вдуматись, але я до останнього думала, що в кожній хатинці свої брязкальця, все у нас нормально.

Загалом, одружилися ми чотири роки тому, ніхто нікого в шлюб не тягнув. Може, не через велике кохання, але за щирою симпатією точно.

Поки що дітей не завели. Хочемо, але пізніше.

А в іншому у нас взагалі жодних проблем: приблизно однакові ми. І працюємо на одному підприємстві, і прибутки практично рівні.

Чоловік мій любить щось пожувати, але я не думала, що у нього дивні стосунки з їжею, справжня пристрасть. Я й сама часом можу налягти на якийсь салат або тиждень лопати помідори, поки не наїмся.

Але ж чоловік! Я готую, він з’їдає.

Я приношу додому продукти, він змітає все. Пощастить, якщо щось мені залишиться, у нього буквально провали в пам’яті — і запечена курка зникла без слідів і свідків. Добре, якщо крильця залишить. Тільки ось я ненавиджу курячу шкіру, навіть чіпати. І крильця ці точно не їстиму.

А як мене бісить, коли в будинку ні цукерки, ні печеньки! Я не фанатка, але іноді до чаю іноді солоденького хочеться:

– Ром, а де печиво, я ж дві пачки купила?

– Ну скінчилося, мабуть.

Якоїсь миті мені це перестало милим здаватися: я тут теж є.

І уявіть собі, я теж їм. А ще готую цю їжу та тягаю важкі пакети. Не для того, щоб потім залишатися голодною! Навіщо мені тоді метушитися та гроші витрачати?

– Та й я не для того одружився, щоб у кафе харчуватися, — резонно заперечив чоловік.

– А я виходячи заміж не думала, що буду лягати спати голодною і на роботу йти голодною.

– Ну вибач, — пішов Рома на поступки, — ти так готуєш смачно, не можу відірватися. Я й не знав, що ти теж будеш. Сказала б одразу!

Він не знав, що я теж хочу їсти!

Гидко було до сліз, і лаятись теж не хотілося.

Підійшов черговий день народження, я готувалася до нього з вечора. Не хотілося у своє свято паритись на кухні, вирішила почати день зі спа, з манікюру, з масажу. А увечері гості прийдуть. Найближчі, моя подруга, її чоловік, вони свідками у нас були.

Наготувала салатів, курку замаринувала, обклала овочами, щоб тільки в духовку засунути.

І що ви думаєте? Повернулась я додому – салатів по ложці у салатницях залишилася. Курку він сам запік і сам злопав, одна ніжка лишилася – вже диво.

– Ну а що мені на вас чекати, — виправдовувався Рома, — я вже поїв.

– Неймовірний день народження, – сказала я, зателефонувавши подрузі. — Ми зі Свєткою зараз йдемо відзначати у кафе, а ти вже поїв. Що ви тут робитимете – не знаю, але не запрошую! І з сьогоднішнього дня я твої недоїдки не їм.

– Що значить недоїдки?

– А то й означає. Те, що після тебе залишилося, адже ти навіть у тарілку не кладеш, їж із салатниці. Відтепер продукти ти купуєш сам. Приготувати допоможу, але все ділимо навпіл. Окремі полиці у холодильнику, окремі полички для печива. Пропаде хоч одне моє яблуко — у мене до тебе буде інша розмова. Тоді сам собі купуватимеш і готуватимеш, я сама собі. І житимемо кожен на своїй території…

Чоловік погодився, звісно.