А з чого ти взяла, що можеш претензії пред’являти? Ти взагалі ніхто

Мені тридцять, вся сім’я давно твердить, що настав час заміж, народжувати і далі за планом. Але я не можу увійти до РАЦСу сама, а вийти з чоловіком. Натомість у мене є коханий хлопець, який нещодавно запропонував мені жити разом.

А там і до весілля недалеко! Я його так люблю! Така щаслива!

І звичайно, думки мої про те, щоб зробити його таким же щасливим. Як будь-якій жінці, мені хочеться мирних стосунків, тепла у домі.

Тому я його балую. Любить поспати довше — хай спить. Хоче смачненького – так я приготую, не важко. Я не буджу його у вихідні. Поставлю воду закип’ятити, коханий прокинеться — а я йому одразу гаряченьке зварю.

Ранок вийшов чудовим. Сонний мій чоловік лопав пельмені, ще розпатланий після сну. Я милувалася. Які в нього руки гарні! З яким апетитом він їсть! Я почекала, поки він злопає усі пельмені і зважилася запитати його про одну важливу для мене річ:

– Скажи, будь ласка, ось у нас ювілей днями, ми рік як познайомилися. Вже півроку живемо вдвох. Ти казав, за півроку підемо заяву подавати, якщо все буде нормально.

– Та що нормально! — Чоловік мій раптово жбурнув ложку в тарілку, залишки сметани полетіли на всі боки, — дістала мене поглядом своїм натякаючим, і ниттям… Навіть пожерти не можу спокійно, наскільки ти мені вже набридла.

Пішов мій милий кудись на весь день, повернувся вже по темряві. Похмуро глянув на мене з порога, одразу сказав:

– Ти взагалі ніхто, щоб із мене відповіді тягнути. Не можеш скромно почекати, поки заміж покличуть? Яка тобі взагалі різниця, чи є штамп чи ні? Що він означає?

Для мене точно нічого. Я вважаю себе невільною, поводжуся, як дружина. Роблю все, що потрібне.

Але мій милий може то піти на цілий день, то вимагати побутових умов у моїй квартирі. І з чого це я не можу дорослому мужику, який оселився у мене вдома, поставити питання про оформлення документів і про наш статус один для одного? Місяці йдуть. Йдуть мої роки. У співмешканках я можу залишатися ще років п’ять.

– Примусь його одружитися, — каже мама, — а то бач, влаштувався зручно, пригрівся. Пельмені йому, житло винаймати не треба.

Але сказати, одружись чи вали, я не можу. Він же гордий, він звалить. Але з іншого боку, гордість не заважала йому прилаштуватися до жінки. І ложками жбурлятися. Може, я мало ціную?

Чому я не можу дізнатися просту річ: а де він був цілий день? І що означає, не починай?

Я раптом зрозуміла, що сама стала на позицію служниці, і що йому, за пельмені, мене поважати? І що робити, найголовніше?

Можна в РАЦС пузом заштовхати, але не хочеться. І піти нема куди, куди я зі своєї квартири піду?

Previous Article
Next Article

Плюсуйся на Мандри!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!