Коли Марії було 8 років, її батьки розлучилися. Жили у 22 квадратній малосімейці, яку отримали за радянських часів від заводу. І батько пішов, нібито залишивши їм квартиру, але забравши всі гроші, цінності, а також розписку від мами, що вона не подаватиме на аліменти. Вони залишилися тільки вдвох, жили дуже бідно. Мати як могла підробляла, крім основної роботи. Татко ж працював і розважався — жив то в однієї жінки, то в іншої. Доньку навідував 1-2 рази на рік. Думаєте, дарував іграшки чи купував речі? Та яке там! Він же квартиру залишив!

Спочатку Марія дуже ображалася і не розуміла, чому він так вчинив. А коли була у підлітковому віці, то просто вирішила забути його. Життя в неї було не легким, втім дівчина змогла піднятися на ноги й забезпечувати не тільки себе, але  допомагати матері.

Зараз Марії 28, вона вийшла заміж за хорошого чоловіка, встигла зробити непогану кар’єру, й зараз чекає на малюка. Саме в цей прекрасний час з’явився цей так званий батько (вони не спілкувалися понад 10 років) і заявив, що він подаватиме до суду на сплату аліментів від дочки, а ще потребує допомоги у догляді за ним.

Виявляється, кілька років тому він напідпитку вивалився з третього поверху і отримав сильний струс мозку, а також переламав ногу в трьох місцях, і вона не зросла як треба. І тепер він шкутильгає на милицях, у нього проблеми з головою і своїм жінкам він не потрібен — орендує маленьку кімнатку, й жива на копійки.

Дівчина вирішила проконсультуватися в адвоката, та отримала не зовсім позитивний прогноз – через те, що у батька оформлена інвалідність третього ступеня, їй справді можуть присудити аліменти. Тоді дівчина розгублено сказала:

– Як у нього вистачає совісті звертатися до мене з грошовими питаннями?!