Мої батьки звикли все контролювати. Мабуть тому вони ніяк не можуть звикнути до того, що я вже виросла. Між іншим, мені 23 роки, я вже одружена і виховую однорічну дочку Сашку. Але, на думку моїх батька та матері, я – несамостійна, безрука та безпорадна істота. Інакше, як пояснити те, що вони не вилазять із нашої квартири та всіляко намагаються допомогти?

Все почалося тоді, коли я переїхала у квартиру до майбутнього чоловіка. Я мала дурість повідомити батьків нову адресу. В результаті, щоранку на порозі стояла мама з пирогами, млинцями та борщами. Спочатку я намагалася її відмовити привозити нам їжу.

Тим більше, що той обсяг, який готувала мама, ми просто не встигали з’їдати. Але вона стала ображатись і говорити, що я не ціную її материнську турботу. Тоді чоловік запропонував махнути на це рукою:

– Катя, нехай носить, якщо їй так подобається. Натомість у тебе буде більше вільного часу. Але через півроку мені зателефонувала моя бабуся – мамина мама – і зробила справжню догану.

– Совісті в тебе немає, Катю! Хіба ти не знаєш, як твоя мати втомлюється, щоб прогодувати і свою, і твою сім’ю? Якщо ти вийшла заміж, то, будь добра, ставай самостійною. Нема чого на рідній матері їздити! – суворо сказала мені бабуся.

Для мене ж ця розмова стала повною несподіванкою. Виходить, що мама нав’язує мені свою турботу у вигляді їжі, а сама ж на мене скаржиться. Я тут же передзвонила матері і суворо заборонила їй приїжджати до нас як з каструлями, так і без.

– Не пропаду я без твоїх фантастичних страв! Зате, може, ти перестанеш на мене скаржитися, – сказала я. Після цього мама тижнів зо три не тільки не приходила, але навіть не дзвонила. У цей час я сходила на УЗД.

Мені не хотілося заздалегідь нікому говорити про мою вагітність, знав лише чоловік. Але згодом він наполягав на тому, щоб я розповіла батькам, що незабаром вони стануть бабусею та дідусем.

Що й казати, ця новина помирила і зблизила нас. Але потім все пішло по-старому. Тепер батьки вже вдвох привозили нам якісь фрукти-овочі, сири тощо. Справа в тому, що вони жили в селі і були впевнені в тамтешніх продуктах.

Дійшло до того, що мені довелося пообіцяти їм нічого не купувати під час вагітності на міському ринку. Звичайно, це були лише слова, але доводилося йти на хитрість, щоб батьки не нервували.

Але на самих продуктах батьки не зупинилися. Вони купили всілякі меблі для дитячої кімнати, а також пелюшки-орні та боді. Мені було навіть прикро, що я, як мама, не брала жодної участі в тому, в чому буде одягнутий і з чим гратиме мій майбутній малюк. Але тут мене знову заспокоїв чоловік:

– Кохана, онуків завжди люблять більше, ніж дітей. Дозволь своїм батькам цю слабкість. Після народження першої внучки мої мати з батьком зовсім не вилазили з нашої квартири. Мама заколисувала, купала та розповідала онуці казки, а мій батько взяв на себе «почесну місію» прогулянок.

Ось тільки після всіх цих приємних турбот у щасливої ​​бабусі почав скакати тиск, а в дідуся прихопило поперек. Чи варто говорити про те, кого вони звинуватили? Звісно, ​​мене!

Коли я сказала мамі, що їм з батьком слід рідше приїжджати до нас додому, а більше відпочивати, вона мене образила:

– Ох, Катю, ми всім вам готові пожертвувати, і ось – ваша подяка? Батько на спину прилягти не може, у мене голова розколюється, а ти навіть «дякую» не скажеш за те, що з малечею пораємося!

– Мамочко, але ж ми й самі спокійно справляємося. Ви можете приїжджати і просто грати з Сашенькою пару годин, на своє задоволення, а потім вирушати додому, – відповіла я матері.

– Цікаво, як ти справляєшся, якщо я тобі у всьому допомагаю? – буркнула мати.

– Саме так, ти помічаєш тільки те, що робиш сама. Мамо, прокинься ж, нарешті: я виросла і можу сама про себе подбати! Та й не лише про себе, а й про чоловіка та доньку. Чому б вам із татом не приїхати до нас просто в гості, а не на «відпрацювання» чогось – постаралася я загладити провину.

– Ні, дякую! Мабуть, нам не радіють у вашому будинку – заявила мама.

Ну і що мені тепер робити? Виходить замкнене коло: якщо відмовляюся від допомоги – батьки ображаються, якщо приймаю їхню допомогу – скаржаться. Що з ними не таке?