Ми з чоловіком одружилися 30 років тому. Дитина у нас одна, син Петро, ​​тому всі свої зусилля ми направили на те, щоб дати їй добрий старт у житті. На щастя, наш син не вирішив, що має право відпочивати на всьому готовому і сам прагнув розвиватися і заробляти. У свої 23 роки у нього непогана робота, яка забезпечує його самого та дозволяє фінансово підтримувати нас.

90-ті роки були для нашої сім’ї складними періодом і так вийшло, що з нерухомості у нас залишилася лише двокімнатна квартира, в якій ми живемо. Почавши працювати, син пішов на зйомне житло, але після того, як у його житті з’явилася дівчина Зоя, ми почали замислюватися про покупку житла молодій парі.

Коли Петро і Зоя почали всерйоз думати про весілля, ми познайомилися з батьками дівчини. Звело нас із ними прагнення допомогти молодим, щоправда, ми з чоловіком були переконані, що робити це треба ненав’язливо, без вимог та втручання у їхні справи, а от батьки дівчини дивилися на ситуацію зовсім інакше.

Я вважала, що молодій сім’ї потрібна квартира і ми з чоловіком збиралися взяти активну участь у її покупці. Батьки Зої таких планів не мали. За роки життя я переконалася, що ситуація може повернути по-різному і любов не є гарантією щасливого життя, тому наполягала, що оформляти житло ми будемо тільки на Петра.

Я дуже хотіла, щоб син жив у новому будинку, але грошей схопило тільки на хрущовку. На щастя, у квартирі був зроблений гарний ремонт і додаткових вкладень вона не вимагала. Довелося взяти іпотеку, але в обумовлену суму ми вклалися.

Я поспішала, вирішивши, що купити та оформити житло потрібно до одруження. Коли угоду було завершено, батьки Зої дуже засмутилися, за їхньою реакцією я зрозуміла, що вони хотіли, щоб донька відразу ж отримала частину в квартирі, без їхньої фінансової участі. Сама Зоя теж трохи засмутилася, але як виявилося, вона просто хотіла жити в новобудові, а переїжджати треба у хрущовку.